та щасливо, хоча внизу, під скелями Інсмута, приливні потоки, немов насміхаючись, бавляться тілом волоцюги, котрий одного світанку безцільно приволікся, спотикаючись, до напіввимерлого селища.
Ньярлатотеп
Ньярлатотеп… хаос, що крадеться…
Я – останній…
Я скажу порожнечі, що слухає…
Не пригадаю достеменно, коли це почалося, але відтоді минули місяці.
Загальна напруга була жахливою.
Череду політичних і суспільних зрушень супроводжували дивні й обтяжливі передчуття страшної фізичної небезпеки – масштабної та всеохоплюючої, – яку можна уявити собі хіба у наймоторошніших нічних жахіттях.
Пригадую, як люди швендяли з блідими й стурбованими обличчями, нишком виголошуючи попередження та пророцтва, які ніхто не насмілювався повторювати вголос або зізнатися самому собі, що їх чув.
Відчуття жахливої провини нависало над землею, і з безодень між зірками світили холодні потоки, від яких людей трясло у темних і безлюдних місцях.
Сталося демонічне спотворення послідовності пір року – осіння спека страхітливо затягнулася, й усі відчували, що наш світ і, можливо, навіть увесь Всесвіт перейшли з-під контролю відомих богів або сил до богів або сил, ще нікому не відомих.
І тоді з Єгипту вийшов Ньярлатотеп.
Ніхто не міг сказати, хто це такий, але в ньому текла стародавня кров тубільців і виглядав він, як фараон.
Фелахи падали на коліна, побачивши його, хоча й не могли пояснити причини.
Він повідомив, що постав із мороку двадцяти семи століть та отримував вісті з місць, що лежали за межами цієї планети.
Смаглявий, стрункий і зловісний, Ньярлатотеп прийшов у цивілізовані землі, накопичуючи дивне приладдя зі скла і металу й збираючи з цього іще дивніші пристосування.
Він багато просторікував про науки – електрику та психологію – і демонстрував здібності, від яких ті, хто бачив його, втрачали дар мови і завдяки яким його слава поширилася з блискавичною швидкістю.
Люди радили один одному поглянути на Ньярлатотепа і водночас тремтіли від цього.
І куди б не приходив Ньярлатотеп, там усюди зникав спокій, адже досвітню тишу розривали зойки жаху.
Ніколи ще жахливі волання не становили такої проблеми для суспільства. Тепер мудреці майже шкодували, що не можуть заборонити людям спати у вранішні години, щоб лемент міст не так відчутно мордував блідий жалісливий місяць, який тьмяно освітлював зелені води під мостами і старі шпилі, що встромлялися у бліде небо.
Пригадую, як Ньярлатотеп прийшов у моє місто – велике стародавнє страшне місто незліченних злочинів.
Мій приятель розповів мені про нього, а також про привабливі принади та чарівність його одкровень, і мене захопило пристрасне
