музику, змогла побувати у театрі за 21 рік лише тричі, вдалося вибратися лише на концерти хору Олександра Кошиця, нікуди не виїздила, навіть не подорожувала ні разу Чехословаччиною. «Буває» вечорами в опері – уявою. Прослуховує-чує всі партії. Вони звучать в її голові – «слухає» оперні постановки пізніми вечорами. Усамітнюється і уявою «робить прохідну» то по Сан-Себастіяно, то Ширазом чи Римом – «бачить те колишнє життя й чує той сміх Усміхненої Землі».
Оскільки утримувати житло в Празі було неможливо, «сімейний кооператив» переїздить до невеличкого містечка Бехині, що заховалося серед темних лісів, глибоких долин і порослих мохом скель. Винаймали хатину, вели нехитре господарство, але зарібку не було ніякого. Тому в пошуках роботи Василь Королів із Наталеною знову повертаються «до Праги, звідти до Подєбрад, знов до Праги», поки не «купили собі маленьку хатинку в Увалах під Прагою». Купили у борг, згадувала Наталена, але приятель-чех порадив придбати хату, бути осібним власником хай скромної, але своєї маєтності.
Поки думали-гадали, де взяти гроші на таку покупку, Наталену в Увалах з великими труднощами відшукав колишній капелан французької колонії в Києві, де Естрелла напередодні Першої світової війни була скарбником. Капелан прибув до Королевої з редактором французького журналу «Echos d’Orient», на сторінках якого друкувалися її наукові статті. Тоді в Києві Естрелла внесла до скарбниці колонії п’ять тисяч рублів, і капелан, який був в окопах Першої світової і ледве не загинув під Верденом («…Я був ранений… мене забули на полі битви… навіть якийсь час мали за мертвого…»), взяв на себе моральне зобов’язання обов’язково повернути цей борг. А тут ще пощастило Василеві Короліву видати кілька своїх книжок, слідом несподівано надійшли літературні гонорари. Долучився і зарібок від малярства в Закарпатті. Завдяки цьому вдалося виплатити борги, продати в Увалах хату і переїхати на постійне проживання до містечка Мельник.
Придбали хату в місті Святої Людмили – покровительки Чеської Землі, патронки всіх скривджених долею, полишених, безпритульних. Разом із хатою успадкували величеньке поле, засіяне вівсом і люцерною та засаджене картоплею, 45 курей і 32 кролі, голубів, гусей, собаку… Все це господарство лягло непосильним тягарем на тендітні плечі доньки польського графа Дуніна-Борковського та спадкоємиці відомого давнього кастильського роду ґрандів де Кастро Ляцерда і Медінацелі Фернандес де Кордова і Фіґероа. Тепер Кармен-Фернанда-Альфонса-Естрелла-Наталена, вона ж – Неджма Беґом Гакгаманіш ібн Куруш, вона ж – Наталія Ковалевська, вона ж – Наталена Королева, змушена косити і збирати люцерну, вибирати картоплю, лагодити кроликарню і черепицю на даху, рубати сухі дерева в садку, годувати курей, ненажерливих гусей і кроликів, чистити хліви, заготовляти корм на зиму, полоти й поливати город… І приймати гостей. Таких поважних, як Є. Чикаленко, В. Щербаківський,
