як Юпітер найнявся на роботу до дядька Сайласа і як він увесь час свариться з ним; врешті-решт Джек розслабився і навіть почав потроху сміятися.
– Ех, чорти б мене побрали! – сказав він. – Як же приємно – слухати усі ці плітки, зовсім як колись! Я нічого не знаю про дім уже понад сім років. А про мене що вони розказують?
– Хто?
– Ну, сусіди й родичі.
– А вони ніколи про вас нічого не кажуть. Так, хіба що вряди-годи згадають випадково ваше ім’я.
– Чорт! – здивовано вигукнув Джек. – Чому ж вони не говорять про мене?
– Мабуть, тому, що вони вже дуже давно вважають вас покійником.
– А ви правду кажете? Можете забожитися? – промовив Джек, навіть схопившись із місця від збудження.
– Слово честі. Усі фермери переконані, що ви давно померли.
– Тоді я врятований! Їй-богу, я врятований! Я можу повернутися додому. Вони мене сховають і врятують. А ви нікому нічого не розказуйте. Дайте слово, що ви ніколи-ніколи мене не видасте. Хлопці, ну пожалійте мене, нещасного, гнаного і вдень і вночі, я ж бо навіть на вулицю спокійно вийти не можу. Я ж бо ніколи не заподіяв вам жодного зла, і не заподію, присягаюся! А ви, ви… Пообіцяйте, що ніколи не розкажете нікому про мене і допоможете мені подбати про порятунок.
Звісно ж, ми пообіцяли; навіть якби на його місці був собака, ми б не відмовили йому. А він, бідолаха, аж не тямився від щастя й не знав, як висловити свою вдячність, здавалося, він був готовий задушити нас у своїх обіймах.
Ми знову теревенили про се про те, а Джек тим часом дістав маленьку валізу, попросив нас відвернутися, доки він відчинить її. Ми послухалися, а коли він дозволив нам дивитися, то побачили його цілковите перевтілення. Тепер це був вусатий незнайомець у синіх окулярах і зі справжнісінькими каштановими бакенбардами. Він змінився так разюче, що навіть рідна мати не змогла б його впізнати. Цей незнайомий вусань спитав нас, чи схожий він тепер на свого брата Юпітера.
– Ні, – відповів Том, – зовсім нічого спільного, схоже тільки хіба що довге волосся.
– Добре, перш ніж приїхати до рідних, я підстрижуся коротко. Я зможу жити в них як чужий, адже якщо Юпітер і Брейс не видадуть мене, то сусіди ніколи не здогадаються. Як ви вважаєте?
Том подумав хвильку і мовив:
– Так, ми з Геком мовчатимемо, але ви ризикуватимете, якщо не мовчатимете. Тут існує хоча й невелика, та все ж небезпека. Я хочу сказати, що ваш голос достоту такий, як у Юпітера. І якщо ви не мовчатимете, то люди можуть звернути увагу на ваш голос, а потім згадають другого брата, який, за чутками, помер, і можуть припустити, що він, можливо, ховається під чужим ім’ям.
– Боже правий, який ти розумний хлопчина! – захоплено мовив Джек. – Ти маєш слушність. Коли поруч буде хтось із сусідів, я прикинуся глухонімим.
– Якби я, не подбавши про безпеку, потрапив би додому… Втім, я й не збирався пробиратися туди. Я просто
