згорток з «діамантовим» цукром на місце, а самі тихенько повсідалися поруч і далі спокійно собі наслухали Бедове хропіння. Услід за Бедом Діксоном сон зморив і Гела Клейтона, лише я один не міг заснути. Ніколи в житті я ще не почувався таким бадьорим, як тієї ночі. Насунувши капелюха на самі очі, щоб закрити обличчя, я тим часом уважно зиркав по всіх закутках каюти, намагаючись побачити на підлозі обрізки шкіри. Довго я так видивлявся, навіть уже почав був сумніватися в правильності моєї здогадки, аж раптом побачив те, що шукав. Маленький кружечок шкіри, тонший за мізинець, майже не помітний на тлі килима, лежав під стіною.
Тоді я зрозумів, що на місці цього кружечка в підборі Бедового чобота зараз лежить діамант. Трохи пізніше я побачив і другий такий самий обрізок.
Подумати тільки, яким спритним і хитрим пройдисвітом виявився цей Бед Діксон! Він придумав свій план, заздалегідь передбачивши всі наші дії. Ми ж, як два телепні, виконали все достоту так, як він і припускав. Він залишився сидіти в каюті, неспішно від’єднав сталеві пластинки на своїх підборах, вирізав у них два заглиблення, заклав туди діаманти і знов приладнав пластинки на місце. Нам же він спокійно дозволив украсти дві грудочки цукру і чекати всю ніч його появи на палубі, щоб викинути пройдисвіта за борт. І, хай йому біс, ми все зробили за його планом! Не знаю, як ви, а я вважаю цей план чудовим!
– І я теж! – захоплено мовив Том.
Розділ IV
Троє сплячих
– Отак ми й просиділи цілісінький день, удаючи, що пильнуємо один одного. І, чесно кажучи, для двох із нас це було дуже паскудне заняття, бо нам було страх як важко прикидатися. Увечері ми висіли на берег в одному маленькому містечку штату Міссурі, недалеко від Айови, повечеряли в якомусь тамтешньому готелі і залишилися на нічліг, заплативши за помешкання на другому поверсі з койкою і двоспальним ліжком. Хазяїн пішов нас провести до кімнати, освітлюючи дорогу лойовою свічкою. Ми подалися за ним. Я йшов останнім, бо мені потрібно ще було встигнути заховати свою валізу під невеликим столом у темному холі. Ми замовили багато віскі й сіли грати в карти на малі гроші. Але тільки-но віскі подіяло на Беда, ми з Гелом припинили пити, а його пригощали й далі. І так ми щедро йому наливали, доки він повалився зі стільця і заснув мертвим сном.
Нарешті ми взялися до діла. Я сказав, що нам краще роззутися, щоб шум не розбудив Беда, і запропонував стягти з нього чоботи, щоб його було простіше обшукувати. Так ми й зробили. Причому я поставив Бедові чоботи поряд зі своїми, щоб вони були у мене під рукою. Стягнувши з Беда одяг, ми почали заглядати в його кишені, обмацувати шви одягу, зробили повний перетрус його шкарпеткам, чоботям, вивернули мішок. Каменів ніде не було. Нарешті ми знайшли невелику викрутку, і Гел, здивувавшись, запитав у мене, навіщо вона йому була потрібна. Я відповів, що не знаю, та щойно Гел відвернувся, я поклав її до своєї кишені. Скоро Гел так утомився від марних пошуків, що в нього
