від утрати впливу та престижу», без особливого завзяття ставився до зовнішньої політики свого шефа. «Настрій він мав похмурий, – згадував Скоукрофт свою розмову з Язовим у Спасо-хаусі, – нарікав, що все йде так, як хочемо ми, а стан радянських збройних сил дедалі гіршає. Не приймалася на озброєння нова техніка, […] молодь уникала військової служби, частини, які поверталися з Європи, не було де розквартировувати тощо. Я запитав у нього, чому він продовжує перейматися боєготовністю радянських військ. Що їм тепер загрожує? Він пояснив мені: загроза йде від НАТО». Скоукрофт усім своїм виглядом показував, що не поділяє заклопотаності співрозмовника. Зрештою, він зміг-таки переконати глибоко засмученого Язова підтримати свій тост за НАТО. Ми не знаємо, яке вино пив на прийомі маршал, але, напевне, смакувало воно гірким42.
За обідом у посольській резиденції було видно, що Горбачову опонують не тільки консерватори, а й реформатори. Останніх представляв Борис Єльцин, нещодавно обраний на нову для країни посаду президента РРФСР. Явно невдоволений тим, що його посадили не за головний стіл, він посеред обіду покинув своє місце, разом із лідером Казахстану Нурсултаном Назарбаєвим підійшов до столу Джорджа Буша й голосно запевнив його, що докладе всіх сил для перемоги демократії в країні. «Присутні за столами спостерігали за цим не так із цікавістю, як із подивом і природним запитанням: що це все означає?» – згадував пізніше Горбачов. Генсек був помітно розгублений. У своїх мемуарах він описав цей епізод та інший, подібний, який стався напередодні під час прийому на честь Буша43.
Прийом відбувався 30 липня, у перший день саміту, у Грановитій палаті Великого Кремлівського палацу. Михайло та Раїса Горбачови разом із Джорджем і Барбарою Бушами вітали гостей. Раптом Горбачови зауважили пару, яка неначе випадала із загального ряду: мер Москви Гавриїл Попов супроводжував Наїну Єльцину, дружину новообраного президента Росії. Самого Єльцина в полі зору не було. Коли ж вітання добігли кінця, він несподівано з’явився і, широко усміхаючись, підійшов до вітальників.
– Чому ви довірили свою дружину Попову? – трохи хвилюючись, пожартував Горбачов.
– А він більше не здужає, – пожартував про свого близького союзника Єльцин.
Напередодні ввечері Єльцин телефонував Горбачову і просив дозволу урочисто зайти в банкетний зал разом із ним і Бушем. Той відмовив. А зараз виходило так, що ображений Єльцин вважає, що має повне право чинити, як йому заманеться. Він несподівано підійшов до Барбари Буш і, вдаючи з себе господаря, запросив її до залу. Вона була шокована, запитала: «Чи все тут гаразд?» – і стала так, що між нею та Єльциним опинилася Раїса Горбачова. «Весь цей час Буш і Горбачов були поглинуті тривалою розмовою, здається, про химерну люстру, що висіла над ними», – писав кореспондент Wall Street Journal, очевидець події, яку Горбачов намагався ігнорувати. Гостей, серед яких було чимало посадовців Горбачова, шокувала безцеремонність Єльцина. Американці були вражені не менше.
Bush and Scowcroft,
Mikhail Gorbachev,
