style="font-size:15px;"> – Ні, – відмахнувся він ножем, – я просто купив цей човен разом з капітаном.
– Так ви багач? Мені тато сказав…
Тато сіпнувся, але дядько Юра схопив його за руку:
– Твій тато – брехун! У справжніх багатіїв яхти в три рази більші від моєї. А я дилетант.
Він голосно розсміявся.
– А де твоя няня? – запитав дядько Юра.
– У каюті. Відпочиває. Разом з Рожевою Мишею! У мене є Рожева Миша на батарейках.
– Рожева Миша? Так ми її з’їли! На закуску. Разом з хвостом! Не помітила?
Він розреготався, відкинувшись на спинку крісла.
– Неправда! – викрикнула я.
Але, якщо чесно, я не була повністю переконана, що він її не з’їв.
– Дядько жартує, – посміхнулася Юля.
– Мовчати! – весело крикнув на неї дядько Юра. Він схопив маму і Юлю за руки, посадив до себе на коліна, обняв за талію й зробив дурне обличчя.
– Зніми нас! – зажадав він у тата. Тато зфоткав їх на золотий телефон дядька Юри.
– Що ви конкретно забороняєте, крім білизни? – запитав тато Юлю з доброю усмішкою.
– «Макдональдс», поїздки за кордон! Більше того, хочу заборонити Америку і високі підбори! – суворо реготнула Юля.
– Але у вас на ногах… – почала я.
– Ну, по-перше, ми за це ще не проголосували, а, по-друге, на приватній яхті можна!
– Якщо тебе нудить, саме час з’їсти кислий лимон, – сказала мені мама, злазячи з колін дядька Юри і поправляючи коротку спідницю.
– Вона у нас їсть лимони без цукру! – оголосив тато.
– Та ну? – не повірив дядько Юра. – Покажи!
Дівчина в сірому принесла мені розрізаний на дольки лимон. Я зітхнула і поклала його в рот. Лимон ужалив язика і отруйно розтікся по всьому роті. Я негайно виплюнула його:
– Гидота!
– Фокус не вдався, – оголосив дядько Юра.
Він клацнув пальцями. Йому розкрили великий дерев’яну скриньку. Він дістав з неї сигару, відрізав кінець і засунув до рота. Після обіду його очі стали зовсім прозорими, з кривавими прожилками. Запаливши сигару, він зловив маму за руку:
– Скільки років ми з тобою знайомі?
– Багато! – розсміялася мама.
Дядько Юра розвернувся до мене:
– Ми знайомі з нею все її свідоме життя! Їй тоді було шістнадцять. Навіть менше! Чарівна особа! Що ми тільки з нею не витворяли! А потім, уяви, ця пустунка кудись пропала, і років через шість приводить за руку твого батька, а сама вже вагітна тобою…
– Юро! – невдоволено вигукнула Юля.
– Що, Юро? Саме так і було… Твій тато мені спочатку, – дядько Юра перейшов на гучний свист-шепіт, – зовсім не сподобався. – «Що ти в ньому знайшла? – питаю її. – Ти в ньому швидко розчаруєшся! Ти у мене за рік більше грошей заробляла, ніж цей заробить за півжиття… Що він робить? Книжки пише! Які? Я сам багато читаю. Але тільки книги наукового характеру…» А потім непомітно ми з твоїм татом
