з тобою надзвичайним.
– Нічого страшного! Я люблю незвичайні речі!
– Ти не боягузка?
– Боягузка, звісно, – зізналася я, – але я – найсміливіша боягузка!
Я дивилася, як гості розгортають подарунки. Письменник Коханов подарував своїй дружині Даші жабу з діамантовими очами, а якутка Зарина як заверещить радісно:
– Це ж царівна-жаба!
– Моя Миша в сорок тисяч разів краща цієї бридкої жаби! – буркнула я сама собі. Але Зарина почула, погрозила пальцем:
– Ну, ти прямо, як твоя мама…
Я закліпала очами: що? А голена Даша подарувала письменнику Коханову футболку великого розміру з портретом фріка з голим торсом.
– Який гарненький! – заусміхалась якутка.
Письменник Коханов боляче впіймав мене за руку:
– З Новим роком, Марусю! Ти в Москві в якій школі навчаєшся?
– У французькій.
– Парлє ву франсе? – вимовив він із жахливим акцентом. – Навіщо це тобі? Франція гине! Європа йде на Дно!
– Дикобраз у густій сметані! – заричав мій тато. – Ти сам ідеш на Дно!
Я нічого не зрозуміла. Але було ясно, що тато іноді любить ненавидіти письменника Коханова.
Французькі винороби подарували здичавілому американцю плавки кольору китайського прапора з золотими зірками. Тато тримав у руках подаровані французами дві пляшки вина, як двійнят. Мама подарувала йому антикварне зібрання творів Шекспіра в 9-ти томах, перев’язані мотузочкою. А що подарував їй тато? Красень-велосипед!
– Навіщо мені велосипед? – знизала плечима мама.
– Тату! Рожева Миша говорить людською мовою! – вставила я.
Тато відійшов від мене в здивуванні.
– Чоловіки недовірливі, – хитнула головою Рожева Миша. – Твій тато, навпаки, не бачить очевидних речей.
Пророкування Рожевої Миші збулися. Мине зовсім небагато часу… і, опинившись у клішнях у Крокуючого Екскаватора (ще один нік), на волосину від загибелі, я скажу собі:
– Якщо! Якщо я дивом урятуюсь, я сяду за стіл разом з Рожевою Мишою. Вона буде писати книжку для дорослих, а я – для дітей, мі все змішаємо, а що вийде – не знаю.
Новий рік тривав. Письменник Коханов захотів увімкнути телевізор, але тато знову на нього нагримав:
– Закінчуй отруювати атмосферу!
Замість телевізора пролунали звуки гітари. Довговолосий красунчик на дальньому кінці стола перебирав струни.
– Звідки він? – здивувався тато.
– З мого дитинства, – відповіла мама.
Ми з татом перезирнулися.
– З якого дитинства? – здивувалася я.
Мама погладила мене по щоці.
– Потім скажу!
– Ви хто? – примружившись, спитав гітариста тато.
– Гість.
– Це
