заздрила!
– Відчепись!
– Ні, звичайно, обличчя ми їй реставруємо, – сказав невтішний тато. – Для дівчинки краса – головна справа. Але наша сьогоднішня морська прогулянка скасовується!
– Ні в якому разі! – обурилася мама. – На морі лице Марусі може відновитися.
– Ти думаєш?
– Я в цьому впевнена! Пішли купатися!
– Я не піду купатися, – сказала я. – Я ненавиджу себе! Я знаю, куди я піду. Я піду в ванну і повішуся!
– Що?! Не роби цього! – закричав тато.
– Вона розумна дівчинка, – жорстко сказала мама. – Вона не буде вішатися!
– Буду! Буду! Буду!
– Не втрачай розум… – процідила мама. – Ми скоро прийдемо! Не встигли вони піти на пляж, як до мене в кімнату влетіла Рожева Миша:
– Боже! Це ти не ти?
– Не знаю. Можева Риша… Тьху… У мене заплітається язик… Я божеволію.
– Що може бути гірше того, що з тобою сталося! – безжально вигукнула Рожева Миша.
– Гітарист… – знову голосно заплакала я. – Покликав маму на Дно. І мене також…
– Я не знала, що Тринь-Бринь… – Рожева Миша з сумом дивилася на мене.
– Що ще за Тринь-Бринь?
– Так звуть Гітариста на дні ті, хто його боїться і ненавидить…
Я дивлюся, що його влада поширюється і на Землю.
– А хто тоді Краб, який писав мамі любовні есемески?
– Неважко здогадатися…
– Стільки імен!
– Він – нескінченне явище…
– Це як?
– Йому немає кінця.
– Не розумію… Нічого не розумію… Цей Тринь-Бринь, або як його там, мене знівечив, зробив мавпою, а маму з татом змусив кидатися посудом.
– Посудом?
– Я вранці увійшла до вітальні… Дай хустку… – Я висякалася. – Тато і мама кидалися один в одного тарілками.
– Багато побили?
– Дуже!
– А далі?
– Мама вскочила на підвіконня, щоб викинутися з вікна!
– Ой!
– Нічого страшного! Тут письменник Коханов виповз із-під столу і говорить: «Це ж перший поверх…»
– Ну так!
– Письменник виповз за двері, а тато стягнув її з підвіконня і став лякати, що вдарить.
– І що?
– Він повалив її на підлогу! Прямо на розбите скло!
– Це не для людей зі слабкими нервами!
– Вони засмикалися на підлозі, як ніби їх б’є струмом, а коли перестали смикатися, вони навіть разом розсердилися на мене, коли побачили, що я бачу те, що я бачу.
– Тарілки розбиті, але сім’я ціла! Нічого страшного! – взялася в боки Рожева Миша, як суддя на футбольному полі.
Свисток їй в лапи!
Я вийшла в сад з Рожевою Мишею на руках:
– Мама сказала: тепер можна зробити собі будь-яке обличчя.
Уся надія на це!
– Якщо
