губу, міркуючи. Я ж тільки що пройшла через вітальню: немає там битого скла. Все виблискувало на сонці.
– Дивно…
– Що дивно? – насупилася Діана.
– Адже вони рано-вранці кидалися тарілками.
– Хто?
– Батьки.
– Перестань вигадувати!
Діана пішла до себе на кухню. Рожева Миша зістрибнула з моїх рук і стала бігати по траві.
«Як швидко всі вони заспокоїлися! – подумала я… – Ну, так, потворою стала я, а не вони. Мавпа! А їм наплювати! Чуже горе – це як нестійкий запах! Виїхати! Швидше виїхати! Повернуся до Москви, підкрадуся навшпиньки в моїй ванні до дзеркала, і – диво: я знову красуня!»
У сад вибігла Діана. У руках – тарілка гречаної каші з молоком. Мобільний телефон плечем притиснутий до вуха. Погляд благальний. Розмова з шанувальником, з тим, хто стрілявся.
Діана метнула тарілку на стіл і повернулася, щоб бігти назад, але телефон вислизнув і плюхнувся в молочну гречку, окропивши моє нове потворне обличчя.
– Діано! – пролунав з тарілки відчайдушний голос. – Що з тобою? Алло!
Телефон забулькав і замовк.
– Потонув… – отетеріла Діана.
– Гречана каша з телефоном! – оголосила я.
На білому судовому стільці біля мене зареготала Рожева Миша. Діана злобно втупилася в неї:
– Теж мені реготуха!
Я виловила телефон двома пальцями:
– Як дохле мишеня!.. Ой, пробач, Рожева Мишо!
Миша не відповіла. Надулася! Вона підозріло сильно надулася… Я не люблю, коли люди переграють… і миші теж… Вона тоді ще не була відкрита мені, не зробила свій сумний comingout.
– Діано, не хвилюйся! Тато тобі новий айфон купить. – Я витерлася серветкою і підбадьорливо поплескала Діану по руці. – Я хочу показати тобі фокус!
Я схопила часточку лимона з блюдця, сунула в рот. Обличчя в Діани зморщилося, як ніби вона сама смокче лимон без цукру, як ніби вона не бачила цей фокус сто тисяч разів. Коли я була зовсім маленькою, я обожнювала смоктати лимони. Я тарабанила по столу: хочу лимон! Мама з усмішкою простягала часточку. Тато від захвату белькотів незрозуміле:
– У Марусі занадто кисло-солодке життя!
Мама гладила тата по руці. Приходили гості. Мама з татом говорили їм, що я особлива, ні на кого не схожа! Я показувала фокус. Всі зойкали. Тато розводив руками:
– Кисло-солодке життя!
Рожева Миша пов’язала на шию білу серветку і разом зі мною взялася за гречану кашу. За сніданком я розповіла їй дещо зі свого життя:
– Коли я народилася, мама з татом дуже зраділи. Ось, казав тато друзям, знайомтеся: Маруся Менделєєва! Така крихта, а вже Менделєєва!
– Менделєєва! Сиии! – підтакнула Рожева Миша.
– Ну так! І дзвіночки дзвонили: Маруся Менделєєва! Маруся Менделєєва!
– Ти знаєш, як народжуються люди?
– Мені Діана показала на прикладі котів. Мама і народила мене, як кішка!
