мама.
Тато покрутив тарілку і як торохне її об підлогу!
– Не бий посуд! – верескнула мама.
– Ти сама почала!
– Якщо ти будеш на мене кричати, я… – Мама скочила на підвіконня.
Я затулила очі руками. Мами вистрибне з вікна і розіб’ється! Тут раптом з-під столу виповз письменник Коханов. Здається, він провів там залишок ночі. Він повз накарачках до дверей і, відповзаючи, сказав:
– Лєно, це перший поверх!
– Вірно, – прохолодно погодився із запеклим ворогом тато.
– Як ти мені обрид! – огризнулася на нього мама.
Тато кинувся до неї. Замахнувся. Мама обхопила його, щоб уникнути удару. Тато зняв її за ноги з підвіконня й став смикати в різні боки. Мама розпатлалась. Тато з подивом подивився на неї і став завалювати її на підлогу, встелену битими тарілками. Я затисла долонею рота: вони ж поріжуться!
І дійсно: вони почали кататися по підлозі, скавчати та бруднитися кров’ю. У мами луснула нарядна сукня. Я подумала: він їй висмикне ноги, як ляльці. Я почула, як мама застогнала, і мені стало її дуже шкода. Але тато її не жалів. Він так сильно її не жалів, що вона закричала, а тато, нагнувшись над нею, голосно дихаючи, закричав у відповідь. «Ну, все, – подумала я, – кінець сім’ї!»
– Тату! – закричала я, вискочивши в кімнату. – Досить!
Мама конвульсивно обсмикнула сукню. Вона підскочила з підлоги й підбігла до мене. Обняла. Придивилась до мене:
– Що в тебе з обличчям?!
– Що з обличчям? – Я схопилась за лице.
– Іване! – закричала мама. – Ти подивись, що з її обличчям!
– Жах! – підбіг тато. Затулив своє лице руками. – Що з нею зробили?
– Що зі мною зробили? – Я вирвалася з рук мами, кинулася в ванну, зачинилась.
Подивилася в дзеркало. Мені стало зле. На мене дивилась моя карикатура. Обличчя можна було впізнати, але воно стало недоладним. Вуха витягнулися й відкопилилися. Моє гарне чоло стало спадистим. Щоки впали. Розпух ніс. Ніздрі вивернулися навиворіт. На жовтих не моїх щоках з’явились цілі галявини прищів. Очі звузились, недовірливо зсунулися до носа. Я стала схожа на мавпочку.
Я заревіла в голос. Упала на кахель. Не знаю, скільки минуло часу… Я прийшла до тями, коли мама присіла до мене. Взяла за руку. Дивно поглядаючи на мене, повела до спальні. Поклала на ліжко і сіла, обхопивши чоло долонею.
– Як це трапилось? – влетів у мою спальню тато. – Хто спотворив тебе? Ні, це несумісно з моїм життям!
– Це мине! – авторитетно заявила мама. – У Марусі почався перехідний вік!
Тато замовк, підкорюючись жіночим таємницям. Навшпиньки він вийшов зі спальні.
– Мамо, знаєш, хто приходив до мене в кімнату? Гітарист!
– Коли? – стрепенулася вона.
– Перед тим, як я заснула.
– Не може бути! Він пішов разом з гостями.
– Чесне слово!
– І що?
– Він кликав мене на морське Дно. Говорив,
