Ні, неправда, я переживав страшенно, адже прагнув одвітного кохання й сподівався на нього своїм спраглим серцем. Сподівався не надіючись.
На Петра і Павла з Глухова приїхав до Чернігова маршалок двору гетьманського з таємною звісткою, про яку того ж дня знав увесь хутір: одразу по закінченні успенського посту від сина лубенського полковника Якова Марковича (всі казали «Від Насті-гетьманші») прибудуть свати.
Життя на хуторі над Стрижнем, яке плинуло спокійно та рівно, заклекотіло, так клекотить тиха річечка, коли вкочується у вузьке русло. Від Петра і Павла до кінця успенського посту часу – кіт наплакав. Роботи вистачало всім, навіть мене. Оленка приставила до діла вертілася перед мною у все нових та нових уборах і запитувала, які їй найбільше личать. А я тямив у тому, як баран у Біблії. Оленка вертілася переді мною, й мовби самі сідали на неї і потім злітали люстринові шнурівки з золотими та срібними сітками, штофні, полутебенькові кунтуші, парчеві керсетки. На заручини вона збиралася одягнути кунтуш грезетовий, біло-рожевий, обкладений сріблом і золотим газом з парчевими закладками, золото й срібло сяяло, й сяяли Оленчині очі, й шовком переливалася довга коса, й чимало волосин випручувалися з неї, вилися довкруж голови, творячи з дівчини кульбабу.
Але часом і на неї находив якийсь дивний смуток, й тоді вона йшла до мене та тихо просила:
– Заграй мені, Іваночку, чогось журного. Скоро поїду од батенька І вже хіба приїду в гості. І тебе отакого щирого не побачу.
І грав я їй: «За густими лозоньками біжить річка струєчками, плаче дівка слізоньками», а далі про те, як «…летить стріла, та уздовж села, ох, чей-лею, та уздовж села. Та убила стріла вдовиного сина», а також про те, як каже мати синові:
Іди ти, сину, між чужії люди,
Чи не лучче тобі на чужині буде?
Тяжко, тяжко мені тебе
З дому одправляти,
А ще тяжче біля себе
В незгоді держати…
А сам собі співав: «Чом дуб не зелений? Лист туча побила. Козак невеселий – лихая година!»
Оленка ж посидить біля мене, посумує, а наступного дня прийде весела й скаже:
– Оце, Іване, якби вітець не віддавав мене заміж, пішли б ми з тобою в монастир. Я – у свій, жіночий, ти – у свій, чоловічий. Увечері здибувалися б біля перелазу. Молилися вкупі.
На другий день по закінченні посту приїхали Яків з старостами Яків привіз усім гостинців і знову чарував усіх веселою вдачею, товариськістю, шанобою до старших. Милувалися ним усі суспіль, навіть я не міг не визнати, що наречений красний. І дотепний, і поштивий, і меткий. А ще ж на ньому жупан люстриновий, ще ж шапка з срібною китицею, ще ж шабля в шагреньових наділках з золотими кільцями. Майбутньому тестеві найдужче сподобався влучною стрільбою. Полковник кохався в стрільбі з лука й влаштував стрілецькі лукові змагання, й молодий Маркович стрілив ліпше за всіх козаків, поступившись тільки самому полковнику.
Яків з старостами від'їхали з хлібом-сіллю, а Полуботок поїхав услід домовлятися про весілля, про
