до пізнього вечора.
Тепер тут було вдосталь місця. На цій величезній брукованій площі з легкістю могла б розміститись юрба людей, у п’ятдесят разів більша за присутню там жалюгідну купку. Величні статуї край неї були забрьохані та побиті, а їхні брудні п’єдестали хилилися під усіма можливими кутами. У центрі розмістилося кілька розрізнених яток, що збилися докупи, наче вівці в холодну погоду.
– Лише тінь його колишньої слави. Однак сьогодні нас із усіх присутніх тут мають цікавити лише вони.
Тут Баяз показав на занедбані скульптури.
– Справді? І хто це такі?
– Імператори далекого минулого, мій хлопчику, кожен із яких може розповісти свою історію.
Джезаль подумки застогнав. Навіть історія власної країни викликала в нього не більш ніж побіжний інтерес, а що вже казати про якийсь напіврозвалений глухий кут на далекому заході світу?
– Їх дуже багато, – пробурмотів він.
– І це ще аж ніяк не всі. Історія Старої Імперії налічує багато століть.
– Тому її, певно, й називають старою.
– Капітане Лютар, не намагайтеся з мене кепкувати – ви не маєте потрібних для цього інструментів. Поки ваші пращури в Союзі бігали голяка, спілкувалися жестами й поклонялися землі, тут мій учитель Джувенс керував народженням могутньої країни, країни, рівних якій за розміром і багатством, знаннями та величчю так і не з’явилося. Адуа, Талін, Шаффа – усе це лише тіні дивовижних міст, які колись процвітали в долині великої річки Аос. Це колиска цивілізації, мій юний друже.
Джезаль роззирнувся довкола себе, оглядаючи жалюгідні статуї, гнилі дерева, брудні, занедбані, потьмянілі вулиці.
– Що пішло не так?
– Крах чогось великого ніколи не буває простим, але там, де є успіх і слава, також неодмінно є невдачі та сором. Там, де є і те, й інше, неодмінно киплять заздрощі. Заздрість і гордощі мало-помалу призвели до чвар, потім – до ворожнечі, а тоді – до воєн. Двох великих воєн, що скінчилися жахливими катастрофами. – Він елегантно підійшов до найближчої зі статуй. – Але з катастроф можна дечого навчитися, мій хлопчику.
Джезаль скривився. Подальше навчання було йому потрібне, як гниль на прутні, а ще він геть не сприймав себе як чийогось хлопчика, проте його неохота зовсім не викликала відрази у старого.
– Видатний правитель має бути жорстким, – промовив Баяз. – Завбачивши десь загрозу самому собі чи своїй владі, він має діяти швидко, не залишаючи простору для жалю. Для прикладу достатньо поглянути на імператора Шіллу.
Він підвів погляд над мармурову статую над ними, чиє обличчя майже повністю стерла негода.
– Запідозривши свого камердинера в бажанні зайняти його престол, імператор наказав негайно стратити його самого, задушити його дружину та всіх його дітей і зрівняти з землею його великий маєток в Аулкусі. – Баяз знизав плечима. – І все це – без жодних доказів, бодай найменших. Це було надмірно
