в туалеті.
– В історії не було правителів, любіших своєму народові, – промовив Баяз. – Він зустрічав кожну людину як рівну собі й завжди віддавав половину своїх доходів бідним. Але шляхтичі змовилися проти нього, обрали на заміну йому одного зі своїх і кинули імператора до в’язниці, а тим часом захопили престол.
– Та невже? – буркнув Джезаль, вдивляючись у протилежний бік напівпорожньої площі.
– Однак люди не кинули свого любого монарха. Вони покинули свої оселі й повстали так, що їх було неможливо впокорити. Одних змовників повитягали з палаців і повісили на вулицях, інших залякали, а тоді повернули на престол Дантуса. Отже, мій хлопчику, як бачиш, любов народу – найнадійніший захист правителя від небезпеки.
Джезаль зітхнув.
– Я би в будь-якому разі віддав перевагу підтримці лордів.
– Ха. Їхня любов дорога та примхлива, як мінливий вітер. Капітане Лютар, невже ви не бували в Осередку лордів під час засідань Відкритої Ради?
Джезаль насупився. Можливо, в балачках цього старого й було якесь зерно істини.
– Ха. Така вона, любов шляхтичів. Найкраще розділювати їх і підживлювати їхні заздрощі, примушувати їх змагатися за дрібну ласку, приписувати їхні успіхи собі, а найголовніше – дбати про те, щоб жоден із них не став занадто могутнім і не кинув виклик власному повелителеві.
– А це хто?
Одна статуя була помітно вища за інші. Вона зображала показного підстаркуватого чоловіка з густою бородою й кучерявим волоссям. Він мав гарне обличчя, але вуста в нього були похмурі, а чоло – гордо та гнівливо зморщене. З такою людиною жартувати не слід.
– Це мій учитель, Джувенс. Не імператор, а перший і останній радник для багатьох із них. Він побудував Імперію, але він же і став головним винуватцем її руйнування. Дуже багато в чому видатна людина, але видатні люди мають видатні недоліки. – Баяз задумливо крутнув у руці свій потертий жезл. – Уроки історії слід вивчати. Помилки минулого не треба повторювати.
Він на мить замовкнув, а тоді сказав:
– Крім тих випадків, коли інших варіантів немає.
Джезаль потер очі й поглянув на інший бік форуму. Можливо, така лекція пішла б на користь кронпринцові Ладіслі, але Джезаль у цьому дещо сумнівався. Невже для цього його відірвали від друзів, від тяжко заробленого шансу здобути славу та просування по службі? Щоби слухати нудні роздуми якогось дивного лисого блукача?
Він насупився. До них площею йшло троє вояків. Попервах він без цікавості стежив за ними. А тоді до нього дійшло, що вони дивляться на нього й Баяза та прямують прямісінько до них. Тут він побачив ще одну трійцю, а тоді – ще одну, які надходили з інших напрямків.
У Джезаля стиснулося горло. Їхні обладунки та зброя, попри старовинну конструкцію, здавалися підозріло ефективними та добре використаними. Фехтування – це одне. А реальні бої з імовірністю серйозних поранень і смерті – це геть інше. Звичайно,
