style="font-size:15px;"> Тоді Мати води показала дідусеві третю сокиру, зовсім просту.
– Твоя?
– Оце моя! – зрадів дідусь.
За його чесність Мати води віддала дідусеві усі три сокири: золоту, срібну, просту.
Дідусь нарубав дров і повернувся додому. Його багатий сусід побачив у старого золоту і срібну сокиру та й питає:
– Звідки в тебе таке багатство?
Дідусь усе йому розповів. Тоді багатій швидше вхопив свою сокиру і побіг до води. Він кинув сокиру в річку, а тоді сів на березі і став плакати.
Мати води вийшла з річки і питає:
– Чого ти плачеш?
– Впустив свою сокиру у воду.
Мати води нагнулася і дістала з дна золоту сокиру.
– Це твоя сокира?
– Так-так, моя! – відповідає той.
Тут Мати води й каже:
– Ти обманув мене, і не буде тобі ні золотої сокири, ні простої.
І з цими словами вона щезла.
Добрий дроворуб
Прийшов якось селянин в ліс по дрова. Вибрав він берізку і хотів було її зрубати, та береза, побачивши сокиру, заговорила жалісно:
– Не рубай мене! Я ще така молода, у мене багато дітей, вони будуть плакати, якщо я помру.
Селянин виконав її прохання, залишив березу і пішов до дуба. Побачив дуб сокиру і став жалісно просити:
– Дай мені ще пожити на світі, я такий молодий і повен сил, а жолуді мої ще не дозріли і не годяться на насіння. Якщо мої плоди загинуть, як же майбутні покоління людей зможуть виростити дубові ліси?
Селянин погодився з ним і пішов до ясена. Побачив сокиру ясен і став благати:
– Не рубай мене! Я ще молодий і вчора лише висватав собі наречену. Що з нею, бідолахою, буде, якщо ти мене зрубаєш?
Селянин виконав його прохання і пішов до клена, щоб його зрубати. Та клен став просити:
– Не губи мене! Діти мої ще малі й безпорадні. Що з ними буде, якщо ти мене зрубаєш?
Селянин послухав його і пішов до вільхи, хотів її зрубати. Побачила сокиру вільха і заговорила жалісно:
– Дозволь мені ще пожити на світі! Я зараз якраз в повному соку і повинна годувати багато маленьких істот. Що з ними станеться, як ти мене зрубаєш?
Селянин послухав її і підійшов до осики, щоб її зрубати, та осика взялася жалісно вмовляти його:
– Не рубай мене! Я створена, щоб шелестіти листям на вітрі і ночами лякати лиходіїв, котрі задумали недобру справу. Що буде з людьми і світом, коли ти мене загубиш?
Селянин виконав і її прохання і пішов до черемхи. Та черемха, побачивши сокиру, стала жалібно просити:
– Змилуйся наді мною! Я якраз у цвіту і повинна дати притулок солов’ю, котрий весною співає серед мого гілля. Де люди можуть почути прекрасний спів, якщо ти мене зрубаєш і солов’ї відлетять із наших країв?
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
