собі. Рівно опівночі коні стануть мишами, бричка – гарбузом, кучер – поросям, а годинник – ґудзиком.
Кучер махнув батогом, і бричка погуркотіла до міста. Приїхала вона до того дому, і всі князі, королевичі відразу задивилися на неї. Ще такої вродливої графині тут не було.
Підходить до неї царевич і відразу запрошує танцювати. Вона танцює, а під стіною, бачить, сидить графиня з донькою, та ніхто на них навіть не дивиться.
Веселилася, танцювала, але чує: пора їхати. А царевич так її собі сподобав, що не відпускає. Вона якось вирвалася від нього і побігла до брички. Він за нею. Каже:
– Скільки я не їжджу по балах, де не буваю, але такої красуні як ти ще не бачив.
Вона сказала кучерові їхати, але царевич підскочив до брички і зняв з ноги чобіток.
Приходить царевич додому і розповідає батькові, що бачив надзвичайно вродливу дівчину. Думає женитися, але не знає ні хто вона, ні звідки.
Наказує цар слугам:
– Візьміть чобіток, що мій син приніс, і шукайте такої дівчини, аби він придався до її ноги.
Почали слуги обходити всі багаті родини, бо бідні не мають за що на бали їздити, і зайшли до цієї графині. Дають міряти чобіток її дочці. Не підходить.
– А може, ще хтось з жінок живе з вами? – питають слуги.
– Нема більше нікого. Хіба наймичка.
– Кличте.
Приміряли слуги чобіток і в цю ж хвилину сказали збиратися і їхати з ними.
Пізнав її царевич. Хоч вона була бідною, сказав, що то його суджена і він жениться. Багачі обурилися і не захотіли йти на весілля. Цар тоді сказав, аби запросили лише бідних: кривих, горбатих, голодних…
Я мав якусь справу і проходив повз царський палац. Як побачили царські слуги, що ще один кривий негощений, то табуном кинулися до мене. Як я не опирався, що не піду, вони навіть слухати того не хотіли – мусив йти.
Але що там їсти та пити було! Я їв, пив, по бороді текло, а у роті сухо було.
Чарівні люстро, килим і яблучко
Був колись король і мав він трьох синів. Вже прийшов їм час одружитися. І сталося так, що всі троє закохалися в одну панну, але один про одного не знали, як їздили до неї.
От збираються вони сватати ту панну. Приїхав перший, потім другий, нарешті третій королевич. І не могли вони ніяк погодитися, кому вона дістанеться.
Панна й каже:
– Котрий з вас принесе мені найладніший і найпотрібніший дарунок, за того й піду.
Посідали брати на коней і поїхали різними шляхами. Заїхали, може, аж на край світу.
Ось їде старший брат і зустрічає діда-чарівника. Розповів йому свою пригоду. Той і каже:
– Підожди, я тобі, мабуть, допоможу. Візьми оце люстерко. Коли схочеш довідатись про те, що з кимось зараз діється, подивишся і побачиш.
Подякував він чарівникові і повертається назад.
А той дід опинився вже на дорозі другого королевича і питає, куди він їде. Той розповів про все.
– Підожди, – каже дід, – може, я тобі якось зараджу. На тобі килим. Як розстелиш його і скажеш: «Неси
