style="font-size:15px;"> Дід з бабою прожили многі літа, але дітей не мали.
Каже якось баба до діда:
– Пішов би ти до чарівника, аби вгадав, чи можемо ще дітей мати.
Пішов дід, довго шукав чарівника і знайшов – аж у темному лісі. Мав чарівник літ сто, а може, й двісті.
– Скажи мені, чоловіче, хто нашу старість догляне? – просить дід. – Старі ми вже з бабою, а дітей не маємо і не знаємо, чи будемо мати.
Чарівник відповідає:
– Піди, чоловіче добрий, до міста, купи новий горнець й дванадцять яєць. Вдома поклади яйця в горнець і накрий подушечкою, а бабі скажи, аби спокійно сиділа на тій подушечці дев’ять місяців.
Чоловік так і зробив. Купив яйця, а в горшкодрая – горнець і заставив бабу сидіти на тих яйцях, як чарівник порадив.
Дід бабу доглядає, носить їсти, аж минає дев’ять місяців. Чує вона, що шуркоче щось у горнці. Підняла подушку і скрикнула з радості:
– Синок є! Біжи, шукай кумів.
– Почекай, стара, може, ще буде один, і тоді піду кликати.
Через якийсь час як почали з’являтися сини – баба їх лише назначує, аби не переплутати. Так прийшли на світ одинадцять синів, а дванадцятий заплакав у яйці:
– Йой! Йой! І я на світ хочу!
Подивилася баба, а шкаралупа ніяк не тріскається, і дванадцятий не може вилізти. Довелося пальцем виколупати його на долоню.
Всім синам дали людські імена, а яке дванадцятому дати? Дід з бабою хотіли якесь гарне, та старші сини обурилися і прозвали його Вилупком.
Сини ростуть як із води. Ще вчора були як долоня, а сьогодні вже по лікоть. Пройшла одна весна, друга, а на третю кажуть:
– Тату, зробіть нам лопати – будемо копати город. Вам несила нас всіх вигодувати.
Поробив старий їм лопати. Вийшли всі на город і за день завеснували. Тоді кажуть батькові:
– Ви літо перебудете, а ми підемо у світ заробітку шукати. А як щось заробимо, то повернемося.
Що робити старим? Мусять погоджуватися.
Попрощалися з ними сини і рушили в далеку дорогу.
Ідуть хлопці, минають села та міста, ріки та гори, і прийшли в чудесний ліс. А на узліссі хатка на курячій лапці.
Повернули і стукають:
– Добрий день. Хто тут живе?
Аж виходить із хати стара-престара баба.
– Хочемо найнятися на роботу, – просяться хлопці.
Подивилася баба на них і каже:
– Добре, дам вам роботу. Я давно шукаю таких молодців. Будете служити в мене рік, а тоді просіть, що хочете.
На другий день нагодувала їх, показала на табун коней:
– Женіть у степ, – наказала. – Маєте їх пасти й сторожити.
Погнали хлопці коней у степ і граються собі, а Вилупка як найменшого посилають коней завертати.
Була в тому табуні жеребна кобила. Почав Вилупок їй найкращої трави носити, годувати. А через кілька днів привела кобила лошатко. Вилупок тішиться, бо має тепер з ким гратися: до гурту його не приймають. Дасть
