тиском з Лондона, Соммервілл наказав відкрити вогонь. О 16:56 пролунали перші залпи – британські кораблі почали обстрілювати порт з дистанції близько восьми миль. Адмірал Женсуль негайно віддав накази відкрити вогонь у відповідь і усім кораблям вийти в море. Але виконання обох наказів було ускладнене. Найсильніші кораблі – лінкори «Дюнкерк» і «Страсбург» – були пришвартовані таким чином, що їхня головна артилерія виявилась звернутою у бік суходолу. Незрозуміло, чому французьке командування вирішило саме так розмістити свої лінкори та чому упродовж цілого дня, доки велись переговори, воно не вжило зусиль задля більш раціонального розташування кораблів та підготовки їх до виходу в море. Така поведінка не найкращим чином свідчить про якість підготовки французьких офіцерів. Безумовно, частина провини за втрати, зазнані у Мерс-ель-Кебірі, лежить і на них.
Лінійний крейсер «Худ»
Першим вогонь у відповідь (через 90 секунд після падіння перших британських снарядів) відкрив лінкор «Прованс». Однак за деякий час він був пошкоджений і сів на мілину. О 17:09 затонув лінкор «Бретань», в який влучило кілька важких снарядів. «Дюнкерк» отримав чотири снаряди калібру 381 мм і почав набирати воду. На кораблі спалахнула пожежа і командирові довелось посадити його на мілину. Лише «Страсбург» завдяки енергійним діям свого командира Луї Колліне зумів вирватись з порту, відстрілюючись від нападників. За ним рушили шість есмінців. Кораблі взяли курс на Тулон. Тричі їх намагались атакувати торпедоносці з «Арк Ройяла», але безуспішно: заважав зенітний вогонь кораблів і протидія французьких винищувачів з берегових аеродромів.
Через 13 хвилин після першого британського залпу з гордовитої французької ескадри не зосталось майже нічого. Три лінкори були виведені з ладу, четвертий у супроводі есмінців утікав. Решта кораблів не становили жодної бойової вартості. Британці здобули цілковиту перемогу. Віце-адмірал Соммервілл наказав припинити вогонь, і о 19:25 кораблі з’єднання «Н» лягли на курс до Гібралтару.
В Александрії, де перебувала ескадра адмірала Годфруа, кровопролиття вдалося уникнути – головним чином, завдяки добрим особистим стосункам між британським й французьким командувачами. До того ж, якраз у той момент, коли йшли переговори, над базою з’явились італійські бомбардувальники. Британські й французькі кораблі об’єднаними силами відбили наліт, що сприяло досягненню компромісу в перемовинах. Французькі кораблі на почесних умовах залишались в Александрії аж до 1943 р.
4 липня адмірал Естева, прагнучи пом’якшити враження від втрат, опублікував повідомлення про те, що ушкодження кораблів у Мерс-ель-Кебірі є незначними і невдовзі вони будуть відремонтовані. Реакція британського Адміралтейства не забарилась – 5 липня з’єднання «Н» знову було скеровано до французької бази із наказом довершити знищення французьких кораблів. На світанку 6 липня торпедоносці «Свордфіш»
