видавалось малоймовірним, однак британське воєнно-політичне керівництво мусило рахуватись з такою можливістю – бо вона означала цілковиту втрату контролю над акваторією Середземного моря.
2.2. Британсько-французька війна
Поразка Франції призвела до кардинальної зміни геостратегічної ситуації на Середземноморському ТВД. Величезні акваторії, які досі перебували під контролем союзників, відтепер стали для британського Королівського флоту неприязними (прибережні зони, що залишились під контролем уряду Віші) або й ворожими (відкрите море, звідки пішов французький флот, а його місце зайняв італійський). Уся попередня концепція війни на Середземному морі, якої дотримувалась Великобританія, за одну хвилю перетворилась в руїни. Щоправда, Британія зберігала потужне з’єднання в Александрії (чотири лінкори, авіаносець, сім легких крейсерів, 12 есмінців, 12 підводних човнів), але сили ці були заблоковані у східній частині моря. До того ж, база в Александрії мала слабкі технічні можливості – особливо для ремонту великих кораблів.
Авіаносець «Арк Ройял» – активний учасник операції «Катапульта»
З огляду на нову стратегічну ситуацію, британське командування 28 червня 1940 р. утворило з’єднання «Н», базою якого став Гібралтар. Очолюване віце-адміралом Джеймсом Соммервіллом, воно на той момент складалось з лінійних кораблів «Худ», «Веліент», «Резолюшн», авіаносця «Арк Ройял», легкого крейсера, чотирьох есмінців та кільканадцяти менших кораблів.
Суттєво зросло значення Мальти, яка перетворилась на своєрідний поміст, що пов’язував обидва британські з’єднання. Вже наприкінці червня 1940 р. британці розпочали велику конвойну операцію МА.3 – проведення трьох груп суден з різноманітними вантажами до Александрії. Безпосередню охорону забезпечували легкі крейсери «Кейптаун» і «Каледон» та чотири есмінці, а сили далекого прикриття складались з лінкорів «Ройял Соверін» та «Реміллес», авіаносця «Ігл» і восьми есмінців. Додатково назустріч конвою з Александрії вирушила 7-ма ескадра крейсерів (п’ять кораблів), яка мала перебрати охорону груп транспортів у єгипетських водах.
Повітряне прикриття забезпечували літаючі човни з 201-ї ескадрильї Королівських повітряних сил. Саме вони виявили у Тірренському морі три італійські есмінці. Це були «Есперо», «Зеффіро» та «Остро», які здійснювали черговий транспортний рейс до Тобрука, перевозячи протитанкові гармати з обслугами та боєприпаси. Зрозуміло, що англійці деталей завдання не знали, тому трійка есмінців була сприйнята як потенційна загроза конвою, і до неї скерували 7-му ескадру крейсерів, яка 28 червня виявила противника. Незважаючи на величезну перевагу ворога, італійські кораблі прийняли бій. Головний удар дістався «Есперо», який, зрештою, був потоплений (з 225 членів екіпажу врятувалось менше сотні). Два інші есмінці, поставивши димові завіси, зуміли відірватись від противника і благополучно дістатись до мети.
