нам про свої нещастя, моя мила, – ласкаво звернулася до неї Принцеса Озга.
– Я відстала від своїх веселкових сестричок, – схлипуючи, сказала Поліхромія.
– Хочеш, я стану твоїм братом, – співчутливо запропонував Косматий чоловічок[2].
– Не потрібен ти мені! – крикнула Поліхромія, вередливо тупнувши ніжкою. – Мені потрібна моя Веселка.
– Це інша справа, – сказав Косматий чоловічок. – Однак постарайся про це не думати. У дитинстві я теж дуже хотів, щоб у мене була Веселка, але нічого з цього не вийшло. Гадаю, і в тебе нічого не вийде, і сльози тут не допоможуть.
Поліхромія глянула на нього з осудом.
– Ти мені не подобаєшся, – сказала вона.
– Справді? – перепитав Косматий чоловічок, дістаючи з кишені Магніт Любові. – Що, прямо анітрохи? А може, все-таки хоч крапельку подобаюся?
– Подобаєшся, подобаєшся! – відповідала Поліхромія, не відводячи очей від чарівного талісмана і в захваті плескаючи в долоні. – Я люблю тебе, Косматий чоловічку!
– Ще б пак, звичайно, любиш, – байдуже відгукнувся він. – Але я тут ні до чого. Це все чари Магніту Любові. Послухай, Поллі, ти тут зовсім одна, без друзів, тобі, напевно, самотньо. Поки ти не придумала, як повернутися до матері і сестер, може, підеш із нами?
– А куди ви йдете? – запитала Поліхромія.
– Цього ми ще не знаємо, – відповіла Бетсі, беручи Поліхромію за руку. – Ми шукаємо зниклого брата Косматого чоловічка. Його тримає в полоні жахливий Металевий Монарх. Хочеш піти з нами і допомогти нам у пошуках?
Поліхромія оглянула дивну компанію, і на обличчі її засяяла чарівна усмішка.
– Ослик, земна дівчинка, Принцеса Озга і Косматий чоловічок, – промовила вона. – Якщо ви маєте намір зустрітися з Руггедо, вам, звичайно, без допомоги не обійтися.
– Ти знайома з ним? – запитала Бетсі.
– Звісно ж, ні. Печери Руггедо глибоко під землею, і туди жодна Веселка не може проникнути. Я знаю про Металевого Монарха лише з розповідей. Його ще називають Королем Номів, і свого часу він приніс чимало горя і людям, і феям, – повідомила Поліхромія.
– Ти боїшся його? – стривожено запитала Принцеса.
– Донька Веселки нічого не боїться, – гордо заявила Поліхромія. – Я ж небесна фея.
– Тоді, може, ти розкажеш нам, як знайти дорогу до печери, де живе Руггедо? – нетерпляче спитала Бетсі.
– Ні, – твердо промовила Поліхромія, похитавши головою. – Цього я зробити не можу. Але я охоче піду з вами і допоможу знайти це місце.
Її обіцянка надихнула мандрівників, і щойно Косматий чоловічок знову відшукав стежку, вони бадьоро й весело рушили в дорогу. Дочка Веселки перестала сумувати і йшла кам’янистою стежкою, злегка пританцьовуючи. Її чарівне личко освітлювала усмішка.
Слідом
Уважні читачі творів Лімана Френка Баума про Країну Оз, звичайно, помітили, що Косматий чоловічок вже подорожував з Поліхромією в одній з попередніх його книжок. Однак автори серійних творів з численними персонажами не завжди перечитують написане. Тому інколи трапляються нові знайомства зі старими друзями.
