Щось більше за нас. Владимир Винниченко
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Щось більше за нас - Владимир Винниченко страница 22
– Та звісно чого! – засміявся Ілько. – Умовляти, щоб я кинув гулять та за роботу взявся.
– Ну?
– Ну, а я йому сказав, що тоді буду робить, як буде робить Клейтух, Тартаковський і всі багачі.
– А він?
– «Так вони, каже, не грабують». – «І я, кажу, не грабую». – «Брешеш, каже! Ти, каже, тим і живеш!» – «Ба ні, кажу, як на те пішло, то вони саме і грабують, бо деруть і з слабого, і з бідного – а я з бідного не деру»…
– Бо чорт ма чого драть! – хитро підморгнувши, всміхнувся Андрій.
– Ну да! – зареготався Ілько, – на чортà мороку зачіпать із бідним, як на багатому можна поїхать?..
– Хоча бідного все-таки жаль…
– Та ну да, жаль! – підхопив Ілько й подивився пильно на Андрія. – Звісно, бідний щó? Зараз заплаче…
– Ну, а батько ж що?
– Та що? «За це, каже, на тім світі з тебе будуть шкуру драть». Еге, кажу, до того світу далеко, а як другі тут деруть, то чого ж я не можу з них подрать?
– А він що?
– Плюнув та й пішов додому.
– Ну да, – почав Андрій, – то все, бачиш, так. Коли ж одне… Багачі, бач, як деруть, то хоч не б’ють. А ти ще й б’єш.
– Ну, що там! Ударю раз, два…
– Ого! Добре раз, два, – засміявся Андрій, – а як тому ковбасникові щелепи звернув?
– А чого ліз? – зареготався Ілько. – Я йому…
– Бач, якби ти робив так, як я, – перебив Андрій, – не бив, не заводився, а тихо та любо, то й було б, що ти й не грабуєш…
– Ну да, – муркнув Ілько.
– А то ти і змалечку усе б’єшся. І тобі достається. Пам’ятаєш, як раз трохи не вбили на базарі? Якби не я, то й убили б, мабуть.
– То коло Хаїмовського?
– Еге ж.
– Ну, так їх же було з тридцятеро, а я сам.
– Та то все одно, а вбили б.
– А вбили б, гаспиди! – зареготавсь Ілько. – Якби не підскочив ти – убили б!
– А як хлопцями ще били, – підхопив Андрій, – то раз у раз же я тебе визволяв, бо то з тим, то з другим заведешся. Та й у школі…
– А як на ставку? Єврейчики? Та й у школі… А як із школи з тобою тікали, пам’ятаєш? Ти, бувало, ховав книжки біля Ривки у бур’ян. А знаєш, тоді якось веселіше було, – оживився Ілько. – Бувало, пам’ятаєш, цілий день на річці… товариші…
– Хм!.. – гірко всміхнувся Андрій. – То правда, що тоді тільки й товариші, як самому біда… А тепер як допомогти тому самому товаришеві, то й нема. Ех!..
– Та чудний ти, їй-богу, Андрію! – винувато глянув Ілько. – Хіба ж я не хочу?
– Та ну да, не хочеш! Тут же нічого важкого нема.
– То тільки, говориш, підговорити у пивну?
– Більше нічого! Там вже я сам із Гришкою!
– Та я піду… А десятка ж буде?
– Як