природи, і на цьому їх пізнання духовного світу закінчилось. Самаритяни, що поклоняються й досі Ваалу і зневажають Яхве, який віддав Мойсеєві з правдами віри скрижалі? Тільки юдей приніс у світ ідею жертовної любові й за це помер на хресті! То чому я мав би аж так зневажати свій народ, щоб відрікатися від нього?
Азазель зареготав.
– Любов? Ісус проголосив її, і вона стала враз для вас обов’язковою! Не з надр ваших душ народилася – силою привнесена: любіться, а не хочете – кара зійде на вас. Метода, розрахована на отарність! Ісус диктує вам догму любові, народ бунтується проти неї, тоді творець догми вдається до терору, оголошує апокаліпсис і знищує вас за те, що ви не хотіли любити… Помовчи, я знаю, що хочеш сказати, то загодя відповідаю: не з волі Сатани загинув Єрусалим, Бог-отець помстився на вас за розп’яття свого посланника, слова якого ви не зуміли й не захотіли прийняти. І мав вагомі на те причини: Сатана теж інакше з вами не повівся б, якби ви, приміром, спіймали в людському тілі мене й закатували. Вищі сили жорстокі, й тому, якщо хочеш власної свободи, вступися з поля бою вищих сил. Як Йосиф Флавій…
– Замовкни! – скрикнув Тома. – Не смій при мені згадувати Флавія… Я ще для Юди мав би виправдання – зрадив він одного лише Ісуса, а Флавій – весь народ! І не повісився! Вступився з поля бою вищих сил? Брехня – тобі запродався!
– Не гарячкуй… Яхве вибрав вас, Сатана – римлян. Але ж за непокору карає вас ваш Бог римлянами. Це зрозумів мудрий Йосиф Флавій і тому вступився, не його то справа – втручатися в стратегію надприродних сил… Так, він відступник, відступив набік і спостерігає, як нерозумні люди винищують одні одних невість за що, і все те записує. Для науки майбутнім поколінням. Він напише знамениту книгу на всі тисячоліття, щоб застерегти нащадків перед безглуздим кровопролиттям. Де ж ти бачив, щоб звір винищував собі подібних, – тільки людина, яка забула, що обдарована єсть розумом. То чи не благородно вчинив Флавій, що проміняв меч на перо, задумавши навчити людей глузду?
– Підступний дияволе, – схопився з лежака Тома, – ти хочеш зламати мою совість? Геть від мене… Я напишу свою Благу вість без твоєї допомоги, й за те, що не запродав тобі душі, пошанують мене нащадки…
– Ха-ха! Ти думаєш, що твої писання житимуть після тебе? Мана! Того сувою ніхто й не розгорне, бо настане інше життя, інші з’являться в людей клопоти – кому потрібні будуть сумніви, що огортали тебе, коли страждав твій народ, кому знадобиться твоя любов? Твій край зовсім перестане існувати або ж не таким він буде, яким ти його вимріюєш у своїх писаннях. А відступник Йосиф Флавій засвідчує холодну істину холодним розумом – і тільки такі книги матимуть майбутнє.
Азазель зник, ніби його й не було в печері, тільки з нори висунула голову змія, вона висолопила жало й сичала: був це сатанинський сміх над розпукою людини, яка зневірилася у всьому, що носило на собі
