й поблагословив його для жертвоприношення; потім промовив до апостолів:
– Я вислухав вас, Божі посланці, і зрозумів, що ваша віра не чужа нам. Та інший у нас світ й інші обряди. Знаємо ми віру вогнепоклонників-зороастрійців, яка стала на прю із скіфським багатобожієм, і юдейську віру знаємо. Ближчі нам зороастрійці – приходять вони вряди-годи до нас. Нам подобається їхній покон: той у них святий, хто побудує на землі дім, підтримує в ньому вогонь, дбає про свою жону, дітей і череду; хто засіває в них зерно, той праведник, жертву бо цим Мазді приносить… А Яхве жорстокий. Наші Род і Велес усі таємниці перед людьми розкрили, Єгова ж примушує сліпо вірити в нього й жорстоко карає тих, хто наближається до потаємного. Він боїться власного творіння: через змія намовив праотців до гріха, щоб мати право потім обезсилити їх покарою, наклав на людей Каїнову печать, щоб вони сили свої у війнах витрачали, змішав мови у Вавилоні, аби люди не єдналися між собою й надто сильними не ставали; Яхве вибирає для себе з-поміж народів жертву й випробовує її, люди для нього – що бджоли в дуплі: захоче – візьме мед, захоче – лишить… А наш Род добрий: він любить своїх дітей, бо не для проби обрав нас з-посеред чужих племен, а породив. Тому ми злилися з ним, як з Природою, і пізнаємо його в Природі. Усе тут наше – він і земля!.. Ви ж приносите нам науку свого Бога – сина Яхве. Людський він, то мав би і нам бути близький. Але ж не знаємо, в чому незглибинна сутність його науки, його правди.
– Ісус приніс на землю прощення гріхів, – відказав Андрій. – Ви боїтеся таємниць, прагнете у всьому ясності – хіба спроможна людина знати все, і чи не обдурює вона себе, стверджуючи, що все пізнала? Таємниця ж Христа полягає в тому, що до неї треба весь час доростати душею. Проте вона вічно буде таємницею життя, смерті й воскресіння й водно спонукуватиме людину до поступу й удосконалення… Ви багато знаєте, так. Але ви ще повинні й пізнавати, бо обдаровані єсьте мислю і словом. У цьому й різниця між людиною й німиною: німина щось знає і завжди робить те, що знає; людина пізнає і не відає нині, що вчинить завтра.
– Цікавлять нас твої думки… Але що саме повинно спонукувати людину до пізнання: праця, жорстокість, обман, любов? Чим велить керуватися Христос?
– Ісус проповідував милосердя і любов.
Волхв довго мовчав, мовив потім:
– Ми дозволяємо освятити нашу землю хрестом. Бог єдиний для всіх, лише по-різному його називають і в різний облачають одяг. А ще – кожен частку свого добра і свого зла йому приписує… Ми справимо жертву, і я поведу вас до межі світів.
Волхв став за жертовний камінь, запалив хмиз на ньому і звів до сонця руки. Голубий подир ставав багряним – це було преображення жерця, він наближався до свого Бога, як Ісус до Яхве на горі Фавор. Не бачив Тома Ісусового преображення, та якщо воно було, то передавалось у відчуття переміною кольору одежі, як і тут: біле міражне світло Юдейської пустелі зіслав Яхве на свого сина; оріянський Род молодив свого служителя, як
