із коліна Роша, і живуть на безмежних просторах – до кряжів Ямантау й далі аж до Гіндукуша – дикі племена, які їдять нечисть і убивають один одного… Ця круча, де стоїмо, то вже межа світів – супротивних і непримиренних. У північному світі холод породжує злу силу, яка готова рушити валом на землі, що знають Бога, й відчинити земні тіснини в Полиновому урочищі… Так гласить оріянський кощун. Поблагослови, чоловіче Божий, – звернувся волхв до Андрія, – цю землю, може, ваш Бог не дасть злій силі спустошити колись наш край.
Він троєперстям тричі торкнувся до чола апостола, і той вкопав на вершині кручі хреста.
– Погани єсьте, – мовив Андрій, відправивши молитву. – І прийде час, коли ви жертовники свої зруйнуєте, обряди язичницькі забудете й поклонитесь хрестові цьому. Бачите гори сі? На них возсіяє благодать Божа і стане тут город великий…
– Пророк єси? – спитав волхв.
– Пророк на сій землі, – відказав Андрій.
– То знай: пророк має силу збудити людський дух, але викохати його, зберегти спроможен лише народ – обрядами й прадідівським поконом своїм… Не квапся руйнувати требища наші: храми Вчителя твого зможуть вирости тут лише над нашими жертовниками.
Мовчки розійшовся оріянський люд із кручі, а над водами і долами підвівся в піднебесся білий хрест. І думав Тома: що принесе він цьому народові – новий Синай із заповітними скрижалями, новий Єгипет чи нову Голготу? Чи спинить новітня зброя духа навалу Роша? А може, сама навала орд викличе переможний похід просвіченого християнства Півдня на темрявичну Північ? Чи пройметься оріянський люд словом християнського Месії настільки, щоб зумів витворити в собі месіянський первень на противагу месіянству Антихриста – нащадка Роша? Та чи зуміє він це зробити, позбувшись ураз власних традицій, – яка ж тоді матерія зможе всмоктати в себе нову віру?
– Ти скривдив оріян, – сказав Тома до Андрія, – образив їхні святощі. Не так повинні ми приходити з хрестом.
– Їхні святощі поганські й вірі Христовій супротивні, – відповів Андрій. – Їх обряди, як і гебрейські, – прохальні, й нема в них криці, тільки мелос. Це розчулює й розлінивлює народ. А хрест може втримати тільки міцна раса. Я піду в край Роша.
– Не гоже вкладати меч Божий у безбожні руки. Й негоже силою впроваджувати Христову віру. Мусимо увійти в душі оріян через їхні молитви, на наші схожі…
– Я мовив уже тобі, Томо: нема на тобі благословення Господнього, тож і проникне через тебе зараза конаючого поганства в Храм Ісуса й розвалить його зсередини… Я поблагословив цей край, як було мені велено Провидінням, проте сьогодні, на межі світів, зрозумів і те, що край Магога набагато дужчий за оріянський. Оріяни, як ми, своїм ситі і в чужий край не підуть. А охрещений Рош у всі землі понесе нову віру. І Рим це здатний зробити, і Візантій…
– Облуда! – скрикнув Тома. – Ти накличеш на оріян орду Магога, яка хрестом,
