не вбите лоно, яке дало світові ґенія, візьме його бандеру! Стане цей народ сильною расою і не віддасть більше свого першенства сусідам, котрих водно за мудріших вважав, і не дикому Рошу, а юдейському зелотові, у кривді змалку купаному, вручить зневаженого ним самим хреста!
Так буде. Народ, який тяжко згрішив, сплодивши Ірода, спокутував цей гріх, народивши Відкупителя. Тож забудьте нам, народи світу, наше гебрейське «розіпни» і залиште в пам’яті «осанну». Чей гордився юдейський народ своїм сином і встелював йому дорогу від підніжжя Єлеонської гори до храму пальмовим віттям, чекаючи від Месії порятунку. Чи ж винен той народ, стоптаний римлянами й виснажений власними мучителями, що в передпасхальний четвер, коли римські когорти вже прибули до Єрусалима і щонайменше триста центурій заполонили місто, зрікся Месії, не отримавши від нього жодної надії на порятунок від завойовника? Чи міг юдейський люд зрозуміти сутність вищого за земне царства в ту мить, коли відчайдушний Варавва звершив зримий крок до свободи: насмілився, таки насмілився вбити римського леґіонера на очах у натовпу!
Мій народ терплячий, але до міри, він не може вічно ждати Царства Небесного – його ж йому завжди обіцяли. І коли в нього вривається терпець, він стає страшний у своїй відчайдушності й готовий вбивати не тільки ворога, а й свого – якщо хтось там завагався підняти меча, чекаючи більш слушної хвилини… А схопивши раз зброю – воює без ваги, аж поки не схолоне в нього душа від крові, а тоді з непробудною нехіттю, рівною тій люті, яка до битви спонукувала, кидає долі меча й спокійно йде в ярмо, і ніхто вгамованих неволею лінивців уже не розбудить, не переконає, не засоромить, аж поки кривда знову переповнить чашу терпінь і заллє багряним туманом звичайний глузд. Хіба в такому стані може він сприйняти обіцянки Царства Небесного?
Року 63 до народження Ісуса ввійшов у Єрусалим римський імператор Помпей. Сталося це в суботу, коли закон забороняє гебреям працювати, – тож римські воїни без перешкод перелізли через мури храму й у дворі, де правовірні молилися до Яхве, принесли криваву жертву Юпітерові, вирізавши дванадцять тисяч гебреїв. І стерпів ту різню народ, стерпів лише через те, що імператор не наважився осквернити Святеє святих – не торкнувся священних сувоїв Тори.
Року 37 до народження Ісуса реґіментар Юдеї Ірод за сто талантів, вручених Кассію, отримав титул юдейського царя: настав час золотого розквіту юдейських міст й тихого щоденного винищення народу. Відбудовується єрусалимський храм, поруч виростає цитадель на честь римського полководця Антонія, закладається портове місто Кесарія; в новозбудованому єрусалимському театрі, оздобленому римськими орлами, відбуваються поєдинки людей з левами, в лазнях з голубого мармуру збирається на ради чужоземна знать, римські леґати везуть до Рима багаті подарунки від Ірода, – довколишній світ славить юдейського царя за щедрість і розум, а в столиці липучий страх неміччю сковує містян… Вирізано
