барвистою крайкою, й віночку з польових квітів, а русяве довге волосся перетягнула на чолі золота діядема; може, це прийшла до нього оріянська богиня – Тома не знав, та обличчя її було знайоме, воно всюди йому ввижалося, і він збагнув нарешті, що за ним ходить образ жінки, намальованої рукою Луки.
– Ти Марія? – прошепотів Тома, виборсуючись із сну.
– Ні, я Лада, – відказала дівчина.
VI
Тома вийшов з прохолодної печери, взявши з собою глечик, щоб набрати води з єрихонського джерела, віддаленого майже на десять стадій. Дорога пролягала крізь пустелю, що сліпила очі білизною вапнистого такиру, поколеного спекою й безводдям на квадратові щільники, і хоч недовга путь, та сил на її подолання ледве вистачало: Тома був знесилений і голодний. А міг він перейти усього кілька стадій на південь до оази Ен-Гадді, де проживало братство есеїв, у яких колись пізнавав правди віри Йоан Хреститель, – щедрі були правовірні аскети, які спільно користувалися майном і вділяли з нього дещицю кожному захожому, а дізнавшись, що дванадцятий апостол Ісуса Христа усамітнився в печері Ваді-Кумран, принесли йому папірус, ячмінних паляниць і дикого меду; порятували б вони Тому й сьогодні.
Та ще не настала для Томи пора відвідати стан братчиків. Вельми вимогливі були есеї до пілігрима, якщо він не лише хліба єдиного у них просив: мусив гість мати усталений погляд на життя й віру, а ще вміння викласти суть свого мислення так, щоб своїм багатством міг обдарувати й господарів і мав у мудрості своїй, мов незаповнені медові соти, комірки для насичення мудрістю їхньою, якою – кожен у свій час – користалися Йоан Хреститель та Ісус Христос.
Не мав ще права Тома йти на розмову до есеїв: у молодості він почерпнув у них зерна науки, й проросли вони, та не дозріли, й досі борсався апостол у сумнівах. Істина ділилася перед ним на дві іпостасі, й він не міг збагнути, яка є справжньою: та, що належала всьому людству, чи та, якою міг скористатися тільки окремий народ? Тома не дійшов до розуміння, котра є цілістю, а котра лише часткою іншої. Чи вселюдська, всеосяжна, розмита простором і чисельністю народів є одробиною тужавої, стиснутої до стану вибуху істини вибраного Богом племені, чи навпаки – правда обраного народу є незначним атомом істини вселюдської? До пізнання цієї дилеми мусив Тома дійти, а тому манджав нині з глечиком по воду аж до єрихонського джерела, полишаючи збоку пасмо горбів, за якими зеленіла десь там оаза Ен-Гадді.
І явилися Томі під час цієї короткої мандрівки дивні видіння.
Розріджене невгасимою спекою повітря відривалося від землі й прозорою бурхаттю, немов кип’яча вода, піднімалося в заюжене небо; повітря залишалося над землею так мало, що не було чим дихати, й забирало воно з собою, розміщуючи в хаотично поламаних площинах – нібито стався всесвітній катаклізм і все летить, розсипається, позбувшись враз земного тяжіння, повисає, нахиляється, пливе, пропадає в безвістях, стрімголов падає і впасти не може, – забирало із
