Небезпека «Дому на околиці». Агата Кристи
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Небезпека «Дому на околиці» - Агата Кристи страница 16
Поштове відділення ще працювало. Пуаро склав свою телеграму й відправив її, не вдостоївши мене поясненнями щодо змісту. Відчуваючи, що він хоче почути моє запитання, я старанно утримувався від того, щоб його поставити.
– Прикро, що завтра неділя, – зауважив мій друг, коли ми поволі поверталися до готелю. – І тепер відвідати мсьє Вайза вийде хіба в понеділок уранці.
– Його можна розшукати і за приватною адресою.
– Звісно. Але саме цього мені вкрай не хотілося б. Я волів би, насамперед, отримати у нього професійну консультацію і вже під цим кутом зору складати присуд про нього.
– Так, – задумливо погодився я. – Гадаю, це було б найкраще.
– Наприклад, відповідь на одне маленьке запитаннячко могла б важити дуже багато. Якщо сьогодні вдень, о пів на першу, мсьє Чарльз Вайз був у своїй конторі, значить, не він зробив той постріл у саду готелю «Маджестик».
– А чи не варто нам перевірити алібі решти з тієї трійці в готелі?
– Оце вже значно складніше. Одному з них було досить неважко залишити на кілька хвилин товариство, швиденько вийти крізь якесь із незліченних французьких вікон, – у вестибюлі, курильній, вітальні або читальні, – хутко проскочити під прикриттям туди, де має проходити дівчина, а далі постріл і поспішний відхід. Mon ami, наразі ми навіть не певні, чи всі дійові особи п’єси вже з’явилися на сцені. Є ж бо ще й церемонна Еллен та її поки що невидимий чоловік. Обоє проживають у домі і – а звідки нам знати? – могли затамувати образу на нашу маленьку мадемуазель. Або навіть ті невідомі австралійці зі сторожки. А можуть знайтися й інші, друзі чи знайомі міс Баклі, яких та не має причини підозрювати, тож ні словом про них не згадала. Я мимоволі відчуваю, Гастінґсе, наче за всім цим щось криється – таке, що поки не випливло на світ Божий. Є в мене невеличка підозра, наче міс Баклі не сказала нам усього, що знає.
– Гадаєте, вона щось приховує?
– Так.
– Може, має на думці не вмішувати когось?
Пуаро вкрай енергійно похитав головою.
– Ні-ні. У цьому сенсі в мене склалося враження, наче вона була з нами цілковито відвертою. Не маю сумніву, що про замахи на своє життя дівчина розповіла нам усе, що знає. Але є ще дещо – те, що, на її думку, взагалі ніяк не пов’язане з ними. І я хотів би довідатися, що ж це за «дещо» таке. Бо я – з усією скромністю хай буде сказано – незрівнянно розумніший, ніж une petite comme ça[40]. Я, Еркюль Пуаро, можу вгледіти зв’язок там, де вона не бачить анінайменшого. І це, чого доброго, дасть мені необхідний ключ. Бо я вам, Гастінґсе, заявляю щиро й смиренно, що наразі, як мовиться у вашої нації моряків, «не бачу землі». І доки не вловлю за всім цим проблиску хоч якоїсь причинності, доти і блукатиму в темряві. За цією справою неминуче щось криється – певний фактор, який я не можу вхопити. Що це? Je me demande ça sans cesse. Qu’est-ce que c’est?[41]
– З’ясуєте… – заспокійливо сказав я.
– От тільки чи не запізно?
40
Крихітка, на подобу цієї (
41
Запитую я себе без угаву. Що це? (