не зрозумів, як сприймати цю репліку. З інших вуст, в іншому контексті це була б справжня провокація серцеїдки, але цього вечора?..
Раптом Лаура щось помітила. Він простежив за її поглядом і побачив Івану, яка, не виходячи зі своєї ролі податківиці, зблизька розглядала підставку з рушницями, на яку Ньєман уже звертав увагу за кілька годин до того.
– Ви цікавитеся вогнепальною зброєю? – запитала Лаура, підходячи до неї.
– Анітрохи.
Івана жодним чином не намагалася бути люб’язною чи хоча б удавати якусь повагу. Слов’янка ненавиділа стволи, і Ньєман знав причину.
Натомість він захоплювався зброєю – усіх часів, усіх видів. На його думку, вона була пов’язана з дуже незвичайним утіленням творчої діяльності людини. А якщо ця діяльність in fine[25]призводила до смерті, що ж, якимось незбагненним чином це навіть додавало зброї краси.
– Можна? – запитав він, простягаючи руку до оснащеного прицілом карабіна з ковзним затвором.
– Прошу, – видихнула графиня, відступаючи.
Ньєман узяв рушницю і зважив її в руці під допитливим поглядом Лаури. Між ними миттю виникло якесь мовчазне спільництво. Івана з гидливим виглядом повернулася до свого обліку.
Флік милувався візерунками, вирізаними на сталевих елементах рукоятки та затвора: дубове листя, сцени полювання… Йому вартувало значних зусиль утриматись від того, щоб не закинути рушницю на плече й не подивитися на ліс за панорамним вікном крізь приціл.
– Я не бачу марки.
– Кожна наша рушниця – це унікальна річ, яку розробили й виготовили у Ферлаху.
У цьому австрійському місті працювало декілька зброярів з-поміж найкращих у світі. Не в змозі терпіти, Ньєман змахнув карабіном, приклав його до плеча й припав оком до вічка прицілу.
– На яку відстань ви його налаштували?
– Сто метрів.
– Як для піршу.
Він уже стояв, опустивши зброю. Лаура не зводила з нього важкого погляду.
– Не намагайтеся підловити мене, Ньємане. Я ж казала, що більше не практикую цей вид полювання. Я вже давно не користувалася цією рушницею.
Ньєман обачно поклав її на місце.
– То яка ваша улюблена?
Вона схопила з підставки іншу гвинтівку, так легко піднявши її, ніби та важила кількасот грамів.
– Оця – для облави.
Така сама неперевершена, але з ледь помітними слідами, які свідчили, що цією рушницею і справді часто користуються.
– Ця одностволка?
– Мій батько казав: «Якщо однієї кулі не вистачило, значить, ви мертвий. А якщо ви досі живий, значить, ваше життя нічого не варте».
– Схоже, він був милим чоловіком.
Графиня простягнула йому гвинтівку.
– Дуже.
Він погрався затвором і здивувався, як нечутно працює механізм. Ще одне диво майстерності.
– Який калібр?
– 270
Урешті-решт (
