всіх.
– Приготувати перелік пасажирів до висадки? – поцікавилася вона, коли нарешті Пеґґі спромоглася ввійти.
– Ти – перша з тих, кого я знала, котра визвалася добровольцем на цій роботі, – зауважила Пеґґі, – але прошу дуже. Хтось же має переконатися, що все збігається, якщо імміграційна служба вирішить повторно перевірити якусь інформацію про пасажирів, коли ми пришвартуємось у Нью-Йорку.
Емма зайшла до службового приміщення. Відклавши поточний список пасажирів, вона звернула увагу на теки колишніх членів екіпажу, які знайшла в окремій шафці, що виглядала так, ніби її не відчиняли вже довгий час.
Вона розпочала повільний і ретельний пошук імен Крістін і Річарда. Знайти Крістін виявилося неважко, оскільки була лише одна жінка з таким ім’ям і лише вона працювала старшою медсестрою на «Зірці Канзасу» з 1936-го по 1939 рік.
Однак там виявилося кілька Річардів, Діків і Дікі, проте лише адреса одного з них, лейтенанта Річарда Тіббета, виявилася в тому ж багатоквартирному будинку Мангеттена, що і панни Крістін Крейвен.
Емма записала собі його адресу.
10
– Ласкаво просимо до США, панно Беррінґтон.
– Спасибі, – подякувала Емма.
– Скільки часу плануєте перебувати у Сполучених Штатах? – запитав імміґраційний офіцер, перевіряючи її паспорт.
– Щонайбільше тиждень-два, – сказала Емма. – Хочу навідати свою бабусю, а потім повернуся до Англії.
Це було правдою, бо в Емми і справді у Нью-Йорку жила двоюрідна бабуся, сестра лорда Гарві. Але вона не мала наміру навідувати її навіть в останню чергу, адже не хотіла, щоб решта родини дізналася, яку мету вона переслідувала.
– Яка адреса вашої бабусі?
– На розі Шістдесят четвертої та Парк-стрит.
Імміґраційний офіцер занотував цю інформацію, поставив штамп у паспорт Емми та повернув його власниці.
– Насолоджуйтесь перебуванням у Великому яблуці, панно Беррінґтон.
Після того як Емма пройшла імміграційну службу, вона встала до довгої черги пасажирів із «Зірки Канзасу». Знадобилося ще двадцять хвилин до того, як жінка змогла сісти на заднє сидіння жовтого таксі.
– Мені потрібен невеликий готель із помірними цінами, який розташований неподалік від Мертон-стрит на Мангеттені, – попросила вона водія.
– Скажіть це все ще раз, будь ласка, пані, – відгукнувся водій, з кутика рота якого стирчав недопалок сигарети.
Оскільки Еммі було важко зрозуміти сказане ним, вона логічно припустила, що у нього така ж проблема.
– Я шукаю невеликий недорогий готель неподалік від Мертон-стрит, на острові Мангеттен, – повторила вона, повільно вимовляючи кожне слово.
– Мертон-стрит, – повторив водій, мабуть, це було єдине, що він уторопав.
– Правильно, – підтвердила Емма.
– Чому не було сказати так першого разу?
Водій рушив і більше не патякав, доки не висадив свою пасажирку біля будівлі з
