ці розповіді мають менше східного колориту, проте значно більше відповідають вимогам європейського попиту; завдяки цьому вони отримали таке схвалення, якого ніколи б не мали, якби за своєю формою і стилем не були певною мірою пристосовані до почуттів і звичок західного читача. Беручи до уваги смаки публіки, яка, сподіваюся, із задоволенням читатиме цей твір, я намагався описати старі звичаї сучасною мовою і передати характери моїх персонажів тією мірою, яка не дозволить сучасному читачеві нудьгувати від надто докладного зображення старовини. Проте я вважаю, що, пристосовуючись до цих смаків, я не переступив ту межу, за яку не повинен виходити автор художнього твору.
Талановитий письменник – покійний містер Стратт[41] – у своєму романі «Куїнху-хол» ішов за іншим принципом. Протиставляючи сьогодення минулому, він начебто зовсім забув про характери і вчинки, що є спільними для нас і для наших предків – почасти успадковані нами, але загальнолюдські по суті, позаяк їх існування у всі епохи не підлягає сумніву.
Відкинувши все, що не зовсім застаріло, щоб бути для нас чужим і дивним, цей чоловік, за всієї його освіченості і обдарованості, зробив твір недоступним для широкого кола читачів. Права митця на вільне поводження з матеріалом є такими важливими для здійснення мого задуму, що я прошу Вас терпляче вислухати такі мої докази.
Того, хто вперше гортає твори Чосера[42] чи якогось іншого давнього поета, так лякає вигляд застарілого правопису приголосних і давньої мови взагалі, що він квапиться відкинути цю книжку від себе, мов якесь страховисько, напхане уламками древніх руїн і тому надто жахливе для розуміння його прихованих чеснот. Проте якщо розумний і освічений друг доведе йому, що ці труднощі є лише уявними, якщо він прочитає цей твір вголос, якщо замінить застарілий правопис знайомих слів на сучасний, він доведе своєму учневі, що, напевне, лише одна десята частина слів у цій книжці справді вийшла з ужитку. В такий спосіб буде легше вмовити початківця підійти до «джерела чистої англійської»[43] з цілковитою певністю, що, маючи трохи терпіння, він невдовзі зможе насолоджуватися тим гумором і пафосом, якими старий Джефрі тішив епоху Кресі та Пуатьє[44].
Поміркуймо далі. Припустімо, що наш неофіт у своєму новому захопленні давниною спробує наслідувати те, що викликає в нього такий захват; він вчинить дуже нерозумно, якщо випише зі словника застарілі слова і вживатиме їх замість слів і виразів, поширених у наш час. Саме такої помилки припустився Чатертон[45]. Прагнучи надати своїй мові старовинного звучання, він знехтував усіма сучасними словами і створив мову, яка не має нічого спільного з жодною з тих, якими коли-небудь говорили у Великій Британії. Той, хто хоче наслідувати давню мову, повинен засвоїти загальний характер її граматичних форм, виразів, зворотів, принципів узгодження слів, а не ганятися за рідкісними і забутими словами. Як я вже казав, у творах давніх авторів застарілі слова трапляються
