Айвенго. Вальтер Скотт

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Айвенго - Вальтер Скотт страница 20

Айвенго - Вальтер Скотт Бібліотека світової літератури

Скачать книгу

яскравою жовтою облямівкою. Власник плаща міг перекинути його з одного плеча на друге, а то й загорнутися в нього з ніг до голови, і тоді його постать зовсім губилася в химерних складках. На руках у чоловіка були срібні браслети, на шиї – срібний нашийник з написом: «Вамба, син Бовдура, раб Седріка Ротервудського». Його взуття було таким самим, як у приятеля, але замість переплетених ремінців ноги вкривало щось на зразок гетр, з яких одна була червона, а друга жовта. До капелюха були підвішені дзвіночки, за розміром не більші від тих, які прив’язують мисливським соколам; вони дзеленчали щоразу, як він повертав голову, а що він жодної хвилі не сидів спокійно, то дзеленчання не змовкало ні на мить. Цупкі шкіряні криси цього капелюха були з верхнього краю вирізані зубцями і подірявлені наскрізь, через що капелюх був подібний до корони пера; зсередини до крисів була пришита довга торбина, ріжок якої звисав на одне плече, нагадуючи старовинний нічний ковпак, трикутне решето або головний убір гусара наших часів. Побачивши цей капелюх із дзвониками, його форму і пришелепувату, проте водночас хитру мармизу Вамби, ви б одразу зрозуміли, що це один із тих домашніх клоунів або блазнів, яких багатії тримали вдома заради втіхи, щоб розвіяти нудьгу, викликану сидінням у чотирьох стінах.

      Як і його приятель, він носив на паску торбину, проте ні рога, ні ножа не мав – певно, вважалося, що він належить до тих людей, яким не слід давати в руки будь-яку зброю. Натомість він був озброєний дерев’яною шпагою на зразок тієї, з якою викаблучується арлекін на сучасній сцені.

      Вираз обличчя і поведінка цих людей різнилися не менше, ніж їхній одяг. Обличчя раба, або кріпака, було похмуре і зажурене; його тоскний погляд нібито показував, що глибокий сум змусив його збайдужіти до всього довкола; але вогонь, що час від часу зблискував у його очах, свідчив про зачаєне глибоко в душі усвідомлення свого жалюгідного становища і про бажання боротись. Обличчя Вамби, навпаки, виражало нетривку цікавість, метушливість і непосидючість, що притаманні таким людям, а також цілковиту вдоволеність своїм становищем і зовнішнім виглядом. Вони розмовляли англосаксонською мовою; як уже зазначалося, за тих часів вона була поширена в Англії серед простолюду, за винятком норманських вояків і почту дворян. Проте немає сенсу передавати їхню бесіду в оригіналі для читача, не знайомого з цією говіркою; тому ми визнаємо за краще навести її у дослівному перекладі.

      – Святий Вітольде[72], прокляни цих бісових свиней! – пробурчав свинопас після марних намагань зібрати стадо докупи пронизливим дудінням рога. Свині зустрічали його поклик майже таким само мелодійним рохканням, проте аж ніяк не квапилися полишити розкішні страви з горіхів та жолудів і багнисті береги струмка, де частина стада лежала, розвалившись у багнюці й анітрохи не зважаючи на гучні крики свого пастуха.

      – Побий їх громом, святий Вітольде! Бодай я скис, як до ночі двоногий вовк не заріже дві свині, а

Скачать книгу


<p>72</p>

Святий Вітольд – святий вигаданий, а ім’я взято з пісні божевільного Едгара (Шекспір, «Король Лір»).