зі злістю дозволив павукам повзати по своєму вбранні і третю годину, коли останні відвідувачі, голосно дихаючи, виходили з темряви церкви.
Тут він теж з’явився. Він ішов обережно, і ноги його спершу немов обмацували підлогу, перш ніж ступити на неї.
Я підвівся, зробив великий і прямий крок і схопив хлопця за комір.
– Добрий вечір, – сказав я і, тримаючи його за комір, зіштовхнув сходами вниз на освітлену площу.
Коли ми спустилися, він сказав геть нетвердим голосом:
– Добрий вечір, дорогий-дорогий пане, тільки не гнівайтесь на вашого покірного слугу.
– Так, – сказав я, – я хочу дещо запитати у вас, пане, минулого разу ви дременули від мене, сьогодні це вам навряд чи вдасться.
– Ви жалісливі, пане, і відпустіть мене додому. Мене можна пожаліти, це щира правда.
– Ні, – закричав я під шум трамвая, що сунув попри нас, – я вас не відпущу! Якраз такі історії мені подобаються. Ви – щаслива знахідка. Я можу привітати себе.
Тоді він сказав:
– Ах, боже мій, у вас швидке серце і голова мов якийсь виливанець. Ви називаєте мене щасливою знахідкою, як же ви, мабуть, щасливі! Адже моє нещастя – це нещастя хитке, нещастя, що хитається на вістрі, і якщо доторкнутися до нього, воно впаде на запитувача. На добраніч, пане.
– Добре, – сказав я і схопив його за праву руку, – якщо ви не відповісте мені, я зарепетую тут, на вулиці. І збіжаться всі продавчині, які зараз виходять з крамниць, і всі їхні коханці, які з радістю чекають їх, бо вони подумають, що впав якийсь кінь, запряжений у дрожку, або сталося ще що-небудь таке. Тоді я покажу вас людям.
Тут він, плачучи, по черзі поцілував обидві мої руки.
– Я скажу вам те, що ви хочете дізнатися, але краще, будь ласка, пройдемо онде в той провулок.
Я кивнув головою, і ми пішли туди.
Але він не задовольнився темрявою провулка, де стриміли тільки віддалені один від одного жовті ліхтарі, а завів мене в низький під’їзд якогось старого будинку під ліхтарик, який висів перед дерев’яними сходами і з якого капало.
Там він церемонно взяв свій носовичок і, розстеливши його на сходах, сказав:
– Сідайте, дорогий пане, так вам буде зручніше запитувати, я постою, так мені буде зручніше відповідати. Тільки не мучте мене.
Я сів і, піднявши на нього примружені очі, сказав:
– Ви справжнісінький божевільний, ось ви хто! Як ви поводитеся в церкві! Як це смішно і як неприємно присутнім! Як можна перейматися побожністю, якщо доводиться дивитися на вас.
Він притулився до стіни, тільки головою рухав вільно.
– Не гнівайтесь… навіщо вам сердитися через речі, які не мають до вас відношення. Я серджуся, коли тримаюся неналежно, а коли хто-небудь інший поводиться погано, я радію. Не гнівайтесь тому, якщо я скажу, що в тому і полягає мета моїх молитов, щоб люди дивилися на мене.
