залізничну станцію Персенківка і радіотелеграф у Козельниках. В останньому випадку їхнє просування затрималося на добрих дві години. Польська залога захищалася з упертістю приречених, видно, сподіваючись на підмогу, яку запросили ще на початку бою. Коли ж її так і не дочекалися і з вісімнадцяти оборонців в живих залишилося лише троє, поляки нарешті вивісили білий прапор.
Здачу в полон приймав особисто Осип Букшований.
– Я захоплений вашою мужністю і відвагою, – сказав він польському офіцерові з нашивками поручника.
Зрештою, це було чи не єдиним, чим різнилися між собою українці з поляками. Це – і білі бляшані орли замість тризуба.
– Поручник Януш Косіковський! – представився поляк.
– Хорунжий Томаш Віхура! Шереґовий Піотр Недзельський! – повідомили про себе інші двоє полонених.
– На знак поваги до вашої мужності я відпускаю вас, – повідомив Осип Букшований. – Ви можете йти, але маєте дати мені слово честі, що більше ніколи не підете зі зброєю проти нас. У противному разі я не буду таким шляхетним!
Подумавши трохи, спочатку поручник, а за ним і його підлеглі заприсяглися своєю честю більше не воювати проти українців. З цим поляків і відпустили, а сотня стрільців, втративши у боях шестеро товаришів, продовжила свій шлях.
Про те, що ситуація у місті була не на користь українців, стрільці зрозуміли тоді, коли біля трамвайного депо їх догнав інший наказ. Через зв’язкового Військовий Комітет наказав змінити маршрут і поспішити на підмогу своїм воякам у Цитаделі, котрих ось уже цілий день атакували поляки.
Ознайомившись із наказом, майор Осип Букшований спересердя, зовсім не по-військовому, вилаявся:
– Насеру матері!
На німі запитання підлеглих він спромігся лише пояснити, що Головний двірець важливіший, аніж навіть Цитадель, яка височить над середмістям.
Але майор Букшований насамперед був військовим і накази не обговорював. Він одразу повернув сотню вправо, де серед порослих деревами схилів тріскотіли поодинокі постріли, котрі інколи переривалися потужною кулеметною чергою.
Так десятник Федір Мороз замість того, щоб відбити у поляків двірець і тим самим перешкодити безперебійному прибуттю до міста польського підкріплення, пішов на штурм Цитаделі. Ситуація ускладнювалася тим, що у самому казематі міцно засіли українські стрільці, а між ними і вояками Букшованого закріпилися поляки, які несподівано для себе раптом опинилися між двома вогнями. Тепер для українців було важливо не перестріляти один одного.
Цей перший бій проти поляків для Федора Мороза був відносно легким і без втрат у його рою. У рядах поляків утворився розрив, у який ринули стрільці Букшованого. Як виявилося потім, перед поляками було два виходи: або намагатися не пропустити українців до Цитаделі, але при цьому отримати небезпечну групу у себе за спиною, або дати
