style="font-size:15px;"> Майор Букшований повертався до Оссолінського інституту, де тимчасово влаштував свій штаб, вже затемна. Стрільба у Львові припинилася, настало нічне перемир’я, коли можна було безбоязно і безперешкодно переміщатися містом без опаски, що тебе вб’ють чи навіть затримають. Бої відновляться вже зранку, а до того часу і поляки, й українці насолоджувалися такими вже забутими мирними годинами, які, здавалося, лишилися десь далеко-далеко. Навіть не вірилося, що ще якусь декаду тому Львів жив важким, голодним, тривожним, але без пострілів, життям.
6
Всім мущинам старшим 17 років а молодшим 37 років належить з’явити ся для зголошення мобілізації перед поборовою комісією у вівторок 19 падолиста коло церкви.
Хтось приклеїв цей папір на щит біля церкви, де зазвичай вивішували розклад тижневих богослужінь. Він з’явився у неділю, 17 листопада, під час літургії, коли всі прихожани були у церкві, і навіть діти, що іноді вибігали на двір, через холодну погоду чемно простояли всю відправу біля батьків, тому хто повісив об’яву і коли це сталося, не знав ніхто.
Знали лише одне: мирне життя, навіть таке крихке і ненадійне, що тривало майже півроку, відколи повернулися з війни жовніри, закінчилося. З ким доведеться воювати, для людей також не було таємницею. Ще четвертого листопада повітовий часопис опублікував звернення повітового комісара «До всіх мешканців Кам’янського повіту», у якому повідомлялося про створення незалежної Української держави. Комісар закликав «всіх мешканців як міста Кам’янка так і цілого повіту до заховання як найвищого ладу, спокою і послуху». Тоді люди чи не вперше побачили синьо-жовтий прапор, що розвівався на холодному вітрі. Найбільше звістці про те, що постала своя держава, радів Андрій Валько, але поява свого прапора не стала для нього несподіванкою: січові стрільці були до нього звичними.
Звістки про події у Львові доходили у віддалені села із запізненням то через посланців з повіту, то з місцевими, котрим потрібно було у такий неспокійний час поїхати до міста. Так і перетинці, й жителі інших хуторів більш-менш об’єктивно і майже вчасно були проінформовані про перебіг того, що відбувалося навколо.
Так стало відомо про бої на вулицях Львова, про наступ великої польської армії на Галичину, про те, що тринадцятого листопада постала Західноукраїнська Народна Республіка, на що Василь Вовк зі скептицизмом відзначив, що для такої знаменної події можна було б вибрати й якусь іншу дату.
– Ти віриш у такі бздури? – здивувався брат Гнат, коли вони увечері зібралися до столу.
– Ти ж знаєш, брате, що я ні в що не вірю, – відказав Василь, – але день тринадцятого можна було і не вибирати…
У Перетині не знали, що Українська Національна Рада раніше просто не встигла узгодити текст «Тимчасового основного закону про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії», а відкладати його оприлюднення на пізнішу, «правильнішу» дату, було вже нікуди: до Львова наближалося польське підкріплення, дії котрого й стали вирішальними.
