свого чоловіка.
Хоча Гаррі так і не зміг второпати, як увімкнути радіо, він принаймні освоїв гарячі та холодні крани під душем. Як тільки витерся, то вдягнув щойно випрасувану сорочку, шовкову краватку, яку Емма подарувала йому на день народження, і костюм, який його мати описала б як найвідповідніший для неділі. Поглянувши у дзеркало, чоловік був змушений визнати, що по обидва боки Атлантики фертиком його б не визнали.
Гаррі вийшов із «П’єра» на П’яту авеню трохи раніше за восьму й попрямував до Шістдесят четвертої та Паркової. За кілька хвилин він уже стояв біля чудового будинку з бурого каменю. Письменник зиркнув на годинник, зацікавившись, чи справді у Нью-Йорку модно запізнюватися, як хтось йому казав. Він згадав Емму, котра розповідала йому, як нервувала при думці про зустріч із двоюрідною бабусею Філіс, як зробила коло перед тим, як набратися достатньо сміливості, щоб піднятися сходами до вхідних дверей, і навіть тоді їй вдалося лише натиснути на ґудзик із позначкою «Продавці».
Гаррі піднявся сходами і твердо постукав важким мідним молоточком. Чекаючи, коли двері відчинять, він уявив, як Емма каже: «Не знущайся, дитино».
Двері відчинилися, і мажордом у фраку, який, вочевидь, його чекав, привітався:
– Доброго вечора, пане Кліфтон. Пані Стюарт чекає на вас у вітальні. Бажаєте піти за мною?
– Доброго вечора, Паркере, – відповів Гаррі, хоча він раніше зроду цього чоловіка не бачив.
Гаррі подумав, що йому привидівся спалах посмішки, коли мажордом вів його коридором до відчиненого ліфта. Щойно зайшовши досередини, Паркер замкнув решітку, натиснув ґудзик і мовчав, аж доки вони не дісталися до третього поверху. Він відчинив решітку, зайшов перед Гаррі до вітальні й оголосив:
– Пан Гаррі Кліфтон, пані.
Висока, елегантно вбрана жінка стояла посеред кімнати, розмовляючи з чоловіком, котрий, як вирішив Гаррі, мав би бути її сином.
Двоюрідна бабуся Філіс різко обернулася, мовчки підійшла до Гаррі і мовчки стиснула його у ведмежих обіймах, які вразили б навіть американського лайнбакера[8]. Коли вона нарешті відпустила гостя, то представила свого сина Алістера, котрий гаряче потиснув Гаррі руку.
– Для мене честь зустріти чоловіка, котрий зруйнував кар’єру Сефтона Джелкса, – промовив Гаррі.
Алістер легко вклонився у відповідь.
– Я також зіграла невелику роль у падінні цього чоловіка, – пирхнула Філіс, коли Паркер подавав її гостю чарку шеррі. – Але краще не будемо про Джелкса, – додала вона, коли підвела Гаррі до зручного крісла біля вогню, – мені буде набагато цікавіше почути про Емму та те, як їй ведеться.
Гаррі знадобився якийсь час, щоб викласти двоюрідній бабусі Філіс усе, що Емма робила з часу свого від’їзду з Нью-Йорка, не в останню чергу тому, що вони з Алістером постійно перебивали його запитаннями. Тільки аж коли мажордом повернувся, щоб оголосити, що вечеря на столі, вони перейшли до іншої теми.
– Чи успішно
