під вечір малеча гралася зі щенятами запряжних собак. Наступного дня і батько, і діти поїхали. Перед самим від’їздом батько сказав йому, що це його брати й сестра. Більше Амарук не бачив ні батька, ні братів із сестрою.
Полюючи на вовків, Амарук відмовився від собачої упряжки. Через нестачу дичини їх було важко прогодувати. Він мав би вбивати щонайменше одного вапіті чи оленя кожні п’ять днів, щоб давати собакам їсти. Тож вирішив, що краще самому тягти сани, навантажені продовольством, патронами й одягом. Амарук перетворився на мандрівного самотнього мисливця.
Годинами він просиджував на гребнях гірських скель, розглядаючи все навколо в бінокль. «Думай, як вовк», – казав він собі. І думав, як вовк. Нерідко йому вдавалося вполювати велику частину зграї. Він убивав п’ять або шість особин і завжди залишав живими трьох самиць і одного самця, щоб тварини могли знову розмножитись. Ніколи не нищив цілу зграю.
І хоча Амарук мислив, як вовк, Нуджуактутук діяв інакше. Не дотримувався жодної схеми, жодної звички, властивої його виду. Неможливо було вгадати його пересування. Великий сірий вовк вів свою зграю до щоразу віддаленіших і недоступніших місцин.
Амарук переслідував, не бачачи їх цілими днями. Одного ранку він виявив, що вони кружили вночі довкола його похідного намету. Вовки, яких вів Нуджуактутук, були нуджуїсіріартутук, «тваринами, що наближаються до мисливця й тут же зникають». Нуджуактутук… Зухвалий вовк, вовк-примара, вовк, якого майже неможливо вполювати.
Привиди
Чотири рази Суріта зі своїми людьми налітав на район, щоб схопити мого брата і його друзів, чотири рази вони забиралися геть з порожніми руками. Карлос перетворився на його манію. Майор не знав, який він на вигляд, мав лише поверховий опис, наданий інформаторами. Він переслідував Карлоса не через його незаконну діяльність, ні. Він вистежував брата, бо той не дотримувався негласних правил, установлених між поліцейськими та злочинцями. А правила передбачали, що офіцер мав одержувати відсоток від прибутку. Суріті не треба було й знайомитися з моїм братом чи там про щось домовлятися. Вистачило би просто конверта з банкнотами. Коли один з поліцейських інформаторів натякнув Карлосові, щоб він передав командирові хабара, відповідь брата була до болю простою: «Скажи йому, хай піде віддрючить свою маму». Стукач передав це послання Суріті. Війну було оголошено. Карлос не збирався слухатися команд, а Суріта не міг дозволити, щоб якийсь третьорозрядний гендляр кинув виклик його владі й подав поганий приклад іншим порушникам закону.
Він усіляко намагався спіймати Карлоса. Виставив людей навпроти нашого будинку вичікувати приходу Карлоса, але, звісно, ті ніколи його не бачили. Братові легко було уникнути стеження. Досить було пройтися дахами, щоб спуститися до одного з будинків за триста метрів далі й вийти не на Реторно 201, нашу вулицю, а на Річку Чурубуско чи навіть Реторно 207. Крім того, квартал навпроти нашого будинку, Моделіто,
