прийшов до офісу й повідомив, що знайшов причину помилки.
Усі ці дні він не голився, від нього тхнуло, але ніхто не зробив йому зауваження. Його виснажене обличчя свідчило про те, що він не мав часу навіть поспати. Коли всі члени команди, а з ними й Фуміко, вирішили, що це завдання занадто складне й опустили руки, Горо самотужки успішно виправив помилку. Це було дивовижно. Зникнувши з роботи без дозволу й навіть не повідомивши про це нікого з колег, він порушив основні правила компанії. Та водночас показав свою відданість роботі й зробив те, що не вдалося іншим членам команди.
Фуміко щиро подякувала йому й вибачилася за те, що підозрювала його в причетності до тієї помилки. Горо лише посміхнувся й похитав головою.
– Гаразд, може, пригостиш мене кавою? – запитав він.
Отоді Фуміко закохалася.
Після успішного завершення проєкту вони повернулися до своїх компаній, і Фуміко майже не бачилася з Горо. Але вважала, що обіцянки треба виконувати, тому, щойно з’являлася вільна хвилинка, запрошувала Горо до різноманітних закладів, аби щоразу пригостити його кавою.
Підхід Горо до роботи свідчив про те, що він звик без зайвих слів виконувати поставлені завдання. Коли працював задля певної мети, то більше ні на що не зважав. Уперше Фуміко дізналася, що головний офіс компанії TIP-G, яка розробляла MMORPG, розташовано в Америці, коли прийшла до Горо в гості. Вона бачила, з яким захватом він розповідає про роботу в TIP-G, і навіть почала хвилюватися. «Коли його мрія здійсниться, що він вибере – її чи мене? Мабуть, не варто думати про це так, адже тут неможливо порівнювати. Але якщо…»
Відтак потроху Фуміко почала усвідомлювати, як багато втратить з переїздом Горо. Дійшло до того, що вона сумнівалася в його почуттях до себе. Час минав, і тієї весни Горо нарешті отримав пропозицію від омріяної компанії. Його мрія здійснилася.
Виявилося, що Фуміко мала підстави для хвилювання. Горо вибрав переїзд до Америки. Він вибрав мрію. Фуміко дізналася про це минулого тижня, у цьому кафе. Вона розплющила очі, почуваючись спантеличено, ніби щойно прокинулася.
Відчуття, ніби вона була привидом і крутилася в повітрі, як мерехтлива кавова пара, минуло, і Фуміко знову відчула свої кінцівки, які до того здавалися зовсім нерухомими. Запанікувавши, вона взялася обмацувати своє тіло й обличчя, аби переконатися, що все на місці. Коли дівчина нарешті опанувала себе, то побачила перед собою чоловіка, який спантеличено спостерігав за її дивною поведінкою.
То був Горо. Вона не могла помилитися. Горо, який мав би бути в Америці, сидів прямісінько перед нею. Фуміко зрозуміла, що таки повернулася в минуле. Вона відразу здогадалася про причину його спантеличеності. Жодних сумнівів, вона повернулася в той день минулого тижня. У кафе все було точнісінько таким, як вона запам’ятала.
Чоловік на ім’я Фусагі сидів за найближчим до входу столиком з розкритим журналом. Гіраї
