style="font-size:15px;"> Аби трохи заспокоїтися, вона відсьорбнула кави, спостерігаючи над чашкою за реакцією Горо. «О ні! Кава вже не гаряча, а тепла! Зовсім скоро вона охолоне!»
Фуміко стривожилася. За такої температури вона вже могла випити її всю. Це був неочікуваний недолік. Фуміко кинула сердитий погляд на Казу за барною стійкою. Її дратував незмінний байдужний вираз на обличчі дівчини. Але це ще не все…
– Ох… Така гірка.
На смак кава була ще гіркішою, ніж вона думала. То була найгіркіша кава, яку їй доводилося куштувати. Дивні слова Фуміко ще більше спантеличили Горо.
– …
Потираючи шкіру над правою бровою, він зиркнув на свого годинника. Боявся спізнитися. Фуміко це розуміла, тому квапливо додала:
– Гм… Я маю сказати тобі щось важливе.
Вона насипала з цукорниці перед собою цукру у свою каву. Додавши ще й молока, почала енергійно перемішувати напій, вистукуючи ложкою об стінки чашки.
– Що?
Фуміко не знала, чому він насупився – бо вона додала до кави стільки цукру чи, може, бо не хотів тієї миті говорити про щось важливе.
– Я маю на увазі… Хочу як слід усе обговорити.
Горо знову поглянув на годинник.
– Зажди-но…
Фуміко відсьорбнула підсолодженої кави й схвально кивнула. До зустрічі з Горо вона не пила каву. Але запрошення покавувати стало приводом побачитися з ним і посприяло їхнім подальшим зустрічам. Спостерігаючи, як Фуміко, яка доти ненавиділа каву, гарячково підсолоджувала її й доливала молока, Горо іронічно посміхнувся.
– Агов, це серйозна справа, а ти тут насміхаєшся, бо я п’ю каву…
– Зовсім ні.
– Ще й як насміхаєшся! Навіть не намагайся заперечувати, усе написано на твоєму обличчі, – нетерпляче перебила його Фуміко.
– …
Вона відразу пошкодувала, що ось так перервала їхню розмову. Вона доклала стільки зусиль, аби повернутися в минуле, і тепер поводилася майже так само, як і минулого тижня. Знову відштовхувала його цими безглуздими звинуваченнями.
– …
Збентежений, Горо підвівся. Він звернувся до Казу за барною стійкою.
– Перепрошую… Скільки я маю заплатити? – Він потягнувся за рахунком.
Фуміко розуміла: якщо вона не завадить Горо, він оплатить рахунок і піде.
– Зачекай!
– Усе гаразд, краще залишмо все як є.
– Це не те, що я прийшла тобі сказати.
– Що?
«Не їдь».
– Чому ти не обговорив цього зі мною?
«Я не хочу, щоб ти їхав».
– Ну, це…
– Я знаю, наскільки важлива для тебе ця робота… Я ж не заперечую, щоб ти їхав до Америки… Я не відмовлятиму тебе…
«Я думала, що ми завжди будемо разом».
– Але принаймні…
«Невже про це думала тільки я?»
– Я
