настільки зухвалих, що вони напали на королеву, і то майже під стінами Оленячого замку. Те, що Веріті намагався втримати в таємниці, завтра буде у всіх на вустах, та ще й з тією додачею, що вони посміли напасти на саму королеву. Веріті кинув мені вбивчий погляд, наче це була моя провина, гострим наказом відібрав двох свіжих коней у своїх охоронців і поїхав до Оленячого замку, забравши з собою королеву. Відділив її від вояків, галопом повертаючи додому, наче більш раннє її повернення зробило б пережиту нею небезпеку менш реальною. Схоже, не розумів, що відібрав у своїх гвардійців честь допровадити її до замку.
Я повільно поїхав з вояками, намагаючись не слухати їхніх невдоволених слів. Вони не критикували короля-в-очікуванні, але натомість вихваляли королеву за силу її духу та шкодували, що її не зустрінуто обіймами й теплими словами. Якщо хтось подумав про поведінку Регала, то нічого з цього приводу не сказав.
Пізніше, того вечора, у стайні, подбавши про Сажку, я допомагав Баррічу та Гендзові опорядити Легконогу й Вірного, коня Веріті. Барріч бурчав, що обоє коней загнані. Під час нападу Легконогій завдано незначну подряпину, а її губи пошкоджено в бійці за вуздечку, але серйозних ран ні в неї, ні у Вірного не було. Барріч послав Гендза наготувати теплого пійла та оброку для обох. Лише тоді тихо розповів, як приїхав Регал, віддав коня й пішов до замку, словом не згадавши про Кеттрікен. Самого Барріча насторожив стаєнний хлопець, що питав, де Легконога. Коли Барріч вирішив довідатись і набрався відваги спитати самого Регала, той відповів, що він думав, наче Кеттрікен зосталася на дорозі та повернулася разом зі своїм супроводом. Отож це Барріч підняв тривогу, а Регал дуже неясно розповів, де він насправді з’їхав з дороги, в якому напрямку побігла лисиця і, ймовірно, поїхала Кеттрікен.
– Добре заметені сліди, – пробурмотів мені Барріч, коли Гендз повернувся з оброком. Я знав, що це не про лисицю.
Коли я тієї ночі дістався Твердині, мої ноги були тяжкими, наче налитими свинцем, та й на серці було нелегко. Я не хотів навіть уявляти, що відчуває Кеттрікен, не задумувався, що розповідали в кордегардії. Роздягнувся, ліг спати і зразу ж заснув. Уві сні мене чекала Моллі, і це був єдиний світ, який я знав.
Дуже скоро я прокинувся, бо хтось грюкав у мої двері. Я встав і відчинив сонному пажеві, посланому, щоб відвести мене до кімнати карт Веріті. Я сказав, що знаю дорогу, й відіслав його назад у ліжко. Швидко вдягнувся й побіг униз сходами, міркуючи, що за катастрофа нас спіткала.
Там на мене чекав Веріті, кімнату освітлювало лише полум’я каміна. Волосся в нього було розкуйовджене, а накидку він одягнув поверх нічної сорочки. Очевидячки, тільки-но встав з ліжка, і я приготувався почути будь-яку новину.
– Зачини двері! – наказав він мені. Я так і зробив, а тоді став перед ним. Я не міг зрозуміти, роздратованим чи веселим був блиск його очей, коли він зненацька спитав: – Хто така леді Червоні-Спідниці й чого вона сниться мені щоночі?
Я
