Королівський убивця. Assassin. Робин Хобб

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Королівський убивця. Assassin - Робин Хобб страница 61

Королівський убивця. Assassin - Робин Хобб

Скачать книгу

місячне та зоряне сяйво, сіро освітивши нашу дорогу. Ми прискорили темп, незважаючи на свіжий сніг, крізь який пробиралася Сажка. З рідкого березового гайка ми виїхали на схил пагорба, вигорілого кілька років тому в запаленій блискавкою пожежі. Тут вітер був сильнішим, бо ніщо нас від нього не захищало, тож я ще щільніше закутався і вище підняв комір. Я знав, що, діставшись вершини пагорба, побачу вогні Оленячого замку, тоді ще один пагорб, долина, а за нею добре вторована дорога, що доведе мене додому. Тож, коли ми перетнули відкритий схил узгір’я, настрій у мене поліпшився.

      Тоді, наче грім, долинув тупіт копит коня, що намагався прискорити біг, але щось йому заважало. Сажка сповільнила крок, а потім відкинула голову назад і заіржала. Тієї ж миті я побачив, як із-за лісової завіси вириваються кінь і вершник, внизу по схилу, на південь від мене. Кінь ніс вершника, а за них ухопилося двоє інших людей: один за нагрудний ремінь коня, другий за ногу вершника. Світло зблиснуло на вістрі клинка, який піднявся й опустився, а чоловік, що вчепився за ногу вершника, впав і з криком покотився снігом. Але хтось інший піймав коня за вуздечку, а коли він намагався стримати тварину, з-поміж дерев вибігло ще двоє переслідувачів. Разом вони накинулися на коня й вершника, а ті люто відбивалися.

      Я розпізнав Кеттрікен тієї ж миті, коли вдарив Сажку в боки. Я геть не розумів побаченого, але моїй реакції це не завадило. Я не питав себе, що моя королева-в-очікуванні робить тут, уночі, без супроводу й оточена розбійниками. Радше захоплювався тим, як вона тримається в сідлі, як вертить конем, як кóпає і тне клинком чоловіків, що намагалися стягти її вниз. Я вихопив свого меча, коли ми наблизилися до місця бою, але не пам’ятаю, щоб я видав якийсь звук. Мій спогад про весь цей бій якийсь химерний, битва силуетів, виконана в чорно-білих кольорах, як гірський театр тіней, беззвучна, якщо не зважати на хрипіння і крик перекованих, що падали один за одним.

      Кеттрікен полоснула одного через обличчя. Кров засліпила його, але він далі чіплявся за королеву-в-очікуванні, намагаючись стягти її з сідла. Інший не зважав на долю товаришів, смикаючи натомість сідельні сумки, де, ймовірно, було не більше, ніж дещиця їжі та бренді, наготовані на денну прогулянку.

      Сажка несла мене повз того, хто все ще тримав вуздечку Легконогої. Я побачив, що це жінка, мій меч протяв її наскрізь і вийшов назовні, бездушна вправа, наче розрубування колоди. Така дивна битва. Я відчував себе й Кеттрікен, страх її коня і запал натренованої до бою Сажки, але не тих, що на неї напали, жодного їхнього почуття. Узагалі нічого. Жоден відрух гніву, жоден біль їхніх ран не бив на сполох. Для мого Віту їх узагалі не було. Нічим не відрізнялися від снігу чи вітру, з якими теж слід було змагатися.

      Я дивився наче уві сні, як Кеттрікен ухопила нападника за волосся і відхилила його голову назад, щоб перерізати йому горлянку. Кров полилася чорним у місячному світлі потоком, плямуючи її плащ, залишаючи слід на шиї та спині гнідої, перш ніж він, корчачись, звалився

Скачать книгу