вам доброго вечора, – з гідністю мовила вона. Її голова піднялася вище, підборіддя потвердішало. Колись непокірне волосся було заплетене у дві товсті коси і вкладене довкола голови як корона. Сукня простого синього кольору мала комірець із делікатного білого мережива, а ще такі ж мереживні манжети. Я знав, чиї пальці виготовили цей складний узор. Лейсі приязно до неї ставилася і подарувала їй витвір власних рук. Добре було знати це.
Моллі не здригнулася, минаючи мене. А все ж її очі швидко ковзнули по мені, тож я не міг стриматися від усмішки, а від цієї усмішки її обличчя й шию залив такий рум’янець, що я майже відчув його жар. Її губи стиснулися у тверду лінію. Коли вона повернулася й рушила сходами вниз, на мене війнуло її запахом, лимонний бальзам та імбир, які наклалися на ще солодший аромат, що був попросту власним запахом Моллі.
Самиця. Мила. – Гаряче схвалення.
Я здригнувся, як укушений, і обернувся, по-дурному сподіваючись побачити Вовчука позаду мене. Звісно, його там не було. Я пошукав, але не знайшов його і в моїй свідомості. Я шукав далі і знайшов його в хатці, де він дрімав на своїй соломі.
Не роби цього, – перестеріг я його. – Не входь до моєї свідомості, якщо я цього не попрошу.
Заціпеніння. Чого ти попросиш?
Не будь зі мною, якщо я цього не хочу.
А звідки мені знати, коли ти хочеш, щоб я був з тобою?
Я сам знайду твій розум, якщо тебе захочу.
Довга тиша. І я тебе знайду, коли тебе захочу, – запропонував він. – Так, це зграя. Щоб покликати, коли потребуєш допомоги, і бути завжди готовим почути такий поклик. Ми зграя.
Ні! Я не це тобі кажу! Я кажу, що ти мусиш триматися осторонь від мого розуму, коли я не хочу, щоб ти там був. Я не хочу ділитися з тобою своїми думками.
Це якесь безглуздя. Чи ми навіть дихати не можемо одночасно? Твій розум, мій розум, це все розум зграї. Де ще я маю думати, як не тут? Як не хочеш, не слухай.
Я стояв остовпілий, намагаючись збагнути сенс цієї думки. Я усвідомив, що втупився в порожнечу. Хлопчик-слуга саме побажав мені доброго вечора, а я нічого не відповів. Нарешті спромігся привітатися, та він уже мене поминув. Хлопчик здивовано озирнувся, щоб глянути, чи я його не кличу, але я махнув йому рукою. Я труснув головою, наче щоб очистити її від павутиння, і рушив коридором до кімнати Пейшенс. Пізніше обговорю це з Вовчуком і постараюся, щоб він усе зрозумів. А невдовзі він буде далеко, поза досягом, поза розумом. Я перестав думати про це.
Я постукав у двері Пейшенс, і мене впустили. Виявилося, що на Лейсі найшла одна з її періодичних маній, і вона влаштувала щось схоже на прибирання. Було навіть не закидане речами крісло, на яке можна сісти. Вони обидві втішилися з моєї появи. Я розповів їм про свою подорож до Бернсу, уникаючи згадок про Віраго. Знав, що врешті-решт Пейшенс про це почує та почне мене розпитувати, а я запевню, що чутки про нашу сутичку значно перебільшені. Я сподівався, що це спрацює. Тим часом я приніс
