style="font-size:15px;"> – Просто непомітно дослідити, – я сказав це не як питання.
Веріті злегка знизав широкими плечима. Це було схоже не на скидання вантажу, а на взяття ще й додаткового тягаря.
– Припини це, якщо зможеш. – Його голос був тихим, він дивився на вогонь. – Непомітно, Фітце. Вкрай непомітно.
Я повільно кивнув. Раніше мені вже доводилося виконувати такі завдання. Убивство перекованих не викликало в мене такого спротиву, як убивство людей. Часом я намагався вдавати перед собою, що приношу мир розтерзаній душі, кладу край родинним стражданням. Я сподівався, що не дуритиму себе аж надто вправно. То була розкіш, якої вбивця не міг собі дозволити. Чейд перестеріг мене, що я завжди мушу пам’ятати, хто я насправді. Не ангел милосердя, а вбивця, що працює на благо короля. Або короля-в-очікуванні. Мій обов’язок – зберігати безпеку престолу. Мій обов’язок. Я завагався, а тоді промовив:
– Мій принце. Повертаючись, я бачив нашу королеву-в-очікуванні, Кеттрікен. Вона прогулювалася верхи з принцом Регалом.
– Гарна з них пара, правда? Вона вже добре сидить на коні?
Веріті не міг стримати гіркоти в голосі.
– Так. Але все ще на гірський лад.
– Вона прийшла до мене, кажучи, що хотіла б краще навчитися їздити на наших високих низинних конях. Я схвалив цю думку. Не знав, що вона вибере Регала за вчителя кінної їзди.
Веріті схилився над своєю картою, вивчаючи деталі, яких там не було.
– Можливо, вона сподівалася, що ви самі її навчатимете.
Я несвідомо звернувся до мужчини, а не до принца.
– Можливо. – Він раптом зітхнув. – Ох, я знаю, що так і було. Кеттрікен така самотня інколи. Часто.
Він струснув головою.
– Їй слід було вийти за молодшого сина, за чоловіка, що сам розпоряджається своїм часом. Або за короля, чиє королівство не балансує на краю війни та катастрофи. Я її не засуджую, Фітце. Я це знаю. Але вона така… молода. Інколи. А інколи не стільки молода, скільки патріотична до фанатизму. Палає ідеєю принести себе в жертву Шести герцогствам. Я мушу її стримувати, запевняючи, що Шести герцогствам це не потрібно. Вона – як ґедзь. Не дає мені спокою, Фітце. Або хоче бути грайливою, як дитина, або випитує в мене подробиці якоїсь неприємності, про яку я намагаюся хоч на кілька хвилин забути.
Я раптом подумав про те, як уперто змагався був Чівелрі за свою нестатечну Пейшенс, і начебто збагнув його мотиви. Це жінка, до якої він тікав. Кого вибрав би Веріті, якби міг обирати сам? Ймовірно, дещо старшу і спокійну жінку, яка дарувала б йому свою власну внутрішню певність і вмиротвореність.
– Я такий втомлений, – тихо сказав Веріті. Налив собі нагрітого вина і підійшов до каміна, щоб випити. – Знаєш, чого я хотів би?
Насправді це не було питанням. Я навіть не намагався відповісти.
– Я хотів би, щоб твій батько зоставався живим і був королем-в-очікуванні. А я – його правою рукою.
