були достатньо широкими, щоб там розминулося двоє людей. Якщо тільки хтось із них навмисне не стане посередині сходинки. Незважаючи на те, що вона дивилася на мене знизу вгору, я відчув її перевагу. Її постава та манера поведінки дуже змінилися відтоді, коли ми разом були учнями Галена. Уся її зовнішність відображала її нове становище. Опівнічно-блакитна сукня була розкішно вишита. Довге чорне волосся вигадливо скріплював ззаду полірований дріт, орнаментований слоновою кісткою. Срібло прикрашало її шию й охоплювало пальці. Але її жіночність зникла. Вона засвоїла Галенів аскетизм, тому обличчя її вихудло до костей, а руки нагадували пазурі. Подібно до нього, випромінювала самовпевненість. Це вперше вона мене зачепила після Галенової смерті. Я завмер на кілька сходинок над нею, гадки не маючи, чого вона від мене хоче.
– Бастард, – рівним голосом сказала вона. Це було ім’я, а не привітання. Я задумався, чи це слово втратить колись для мене своє жало.
– Серена, – відповів я настільки безпристрасно, як тільки міг.
– Ти не помер у горах.
– Ні, не помер.
Вона далі стояла там, загороджуючи мені дорогу. Дуже тихо сказала:
– Я знаю, що ти зробив. Я знаю, хто ти.
Усередині я тремтів, як кролик. Казав собі, що, ймовірно, вона зібрала кожну крихту сили Скіллу, щоб нав’язати мені цей страх. Казав собі, що це не справжні мої почуття, а лише те, що навіяв мені її Скілл. Я витиснув із горла кілька слів:
– Я теж знаю, хто я. Я людина короля.
– Ти взагалі не людина, – спокійно заявила вона. Посміхнулася мені: – Одного дня всі це знатимуть.
Страх є страхом, хай звідки він походить. Я стояв, не реагуючи. Нарешті вона відступила вбік, дозволивши мені пройти. Я здобув маленьку перемогу, хоча, дивлячись із перспективи часу, що ще їй зоставалося? Я пішов збирати речі для подорожі в Бернс, раптово втішившись, що на кілька днів покину Твердиню.
Я не маю добрих спогадів про цю місію. Я зустрів Віраго, бо вона саме гостювала в Ріплкіпі, коли я виконував там свою писарську роботу. Вона була саме такою, як описав її Шрюд: миловидна жінка, з добре розвиненими м’язами, з гнучкими рухами ловучого кота. Енергія та здоров’я, які вона випромінювала, зачаровували. Коли вона була в кімнаті, всі присутні не зводили з неї очей. Цнотливість Віраго кидала виклик кожному чоловікові, що негайно ж ставав її послідовником. Навіть я відчув, що мене до неї тягне, і боявся за свою місію.
Першого нашого спільного вечора за столом вона сиділа навпроти мене. Герцог Бронді прийняв мене дуже привітно, навіть наказавши своєму кухарю приготувати гостро приправлену м’ясну страву, яку я дуже любив. Його бібліотеки були віддані до моїх послуг, а ще мені виділено на допомогу його молодшого писаря. Його найменша донька поширила на мене свою соромливу дружелюбність. Звали її Целеріті – Метка, я розмовляв з нею про своє завдання з переписуванням сувою, і мене
