та Веріті Щиросердий. Лише два роки розділяли їхні народження, і росли вони в такій дружбі, яка й має поєднувати братів. Чівелрі був старшим і першим прийняв титул короля-в-очікуванні на день свого шістнадцятиліття. Батько майже одразу вислав його владнати прикордонні суперечки з Державами Чалседу. Відтоді він рідко залишався в Оленячому замку на довше, ніж кілька місяців. Навіть після одруження Чівелрі йому рідко дозволяли відпочинок. Не те, щоб за тих часів було так багато прикордонних заворушень, радше король Шрюд поставив собі за мету усталити кордони зі всіма своїми сусідами. Багато таких суперечок було розв’язано за допомогою меча, але з плином часу Чівелрі ставав усе вправнішим дипломатом.
Дехто казав, що для Чівелрі таке завдання було підступом його мачухи, королеви Дезайр, що сподівалася таким чином вислати його на смерть. Інші запевняють, що це сам Шрюд усунув свого найстаршого сина з очей і з-під влади нової королеви. Принц Веріті, через молодість приречений на сидіння вдома, щомісяця подавав офіційне прохання батькові, щоб приєднатися до свого брата. Усі зусилля Шрюда спонукати Веріті до зацікавлення його власними обов’язками пропадали даремно. Принц Веріті виконував доручені йому завдання, але ніколи не дозволив нікому й миті сумніву в тому, що він волів би бути зі своїм старшим братом. Урешті-решт на двадцятиліття Веріті, після шести років щомісячних прохань дозволу супроводжувати брата, Шрюд неохоче дав такий дозвіл.
Відтоді впродовж чотирьох років, аж до дня, коли Чівелрі зрікся, а Веріті прийняв титул короля-в-очікуванні, два принци працювали як один, уточнюючи кордони, укладаючи трактати й торгові угоди з державами – сусідами Шести герцогств. Талантом Чівелрі було вміння поводитися з людьми, як з окремими особами, так і з цілими народами. Веріті натомість займався деталями угод, точними картами, що зображали домовлені кордони, та підтримував свого брата і як солдат, і як принц.
Принц Регал Царствений, молодший син Шрюда та єдиний його нащадок, народжений королевою Дезайр, провів свою юність удома, при дворі, де його мати докладала всіх зусиль, аби виплекати його як претендента на престол.
Я повертався до Оленячого замку з почуттям полегшення. Не вперше я виконував таке завдання мого короля, але ніколи не відчував задоволення зі своєї роботи вбивці. Я тішився тим, що Віраго мене образила й зневажила, бо це зробило моє завдання стерпним. А все ж вона була дуже гарною жінкою та вмілою войовницею. Позбуватися її було марнотратством, і я не мав гордості за свою працю, тільки й те, що підкорився наказові мого короля. Такими були мої думки, коли Сажка несла мене в бік дому, саме підіймаючись на останнє узгір’я.
Я глянув на пагорби й насилу міг повірити побаченому. Кеттрікен і Регал на конях. Їхали пліч-о-пліч. Разом. Були наче ілюстрація до одного з найкращих пергаментів Федврена. Регал був у шкарлатно-золотій одежі, блискучих чорних чоботах і чорних рукавичках. Його плащ для верхової їзди, відкинутий з одного плеча, розвівався на ранковому вітрі
