де колись красувались його написи. Заступивши Ахуен-Атонове місце, Тут-Анх-Амон повернув до Тебів і поновив славу Амонову.
Доки не відчинять Тут-Анх-Амонової труни, буде загадкою: в якому саме віці помер цей молодий фараон. Але ж і тепер уже відомо, що помер він, справді, юнаком. На це вказують і ті річі, що знайдено їх у великому числі в гробниці, й що дотепер вважалися за дитячі виграшки. Із цієї та деяких инших підстав дехто догадується, що Тут-Анх-Амон помер, маючи приблизно всього 16 років. На це також указує і згадана вже деревлянна статуя-портрет, якої вживано, як манекена, для примірювання фараонових одягів.
З історії відомо, що цей фараон вступив на престол майже дитиною. І це цілком можливо, бо подібні випадки траплялися в Єгипті нераз. Наприклад, Аменофіс IV обняв володарство в 14 році життя, в цьому році й оженившись, Аменофіс V став фараоном в 13 році.
Тут-Анх-Амон помер у третьому році свойого панування. Але всі ці здогади остаточно може ствердити лише його гробниця, що нині ще мовчить. Певне ж десь тепер, восени розтулить свої таємничі вуста.
Одначе, спіраючись на попередні відомости і припускаючи їхню правдивість, цікаво поставити питання, що ж спричинилося до такої передчасної смерти юнака-фараона?
З відомої вже історії Єгипту знаємо, що багато фараонів дуже швидко закінчувало свою королівську кар’єру. Бо в нильській долині часами траплялись дивовижні, незрозумілі пригоди. Бувало так, що молодий, до того цілком дужий фараон, чи наслідник трону, одного ясного ранку не виходив звичайної години зі своєї опочивальні. Коли ж приходили до нього, то знаходили задубілий труп, хоч уся пильна варта невідлучно була на своїх місцях. Бувало й таке, що вчора повний сил молодий володар сьогодні раптом божеволів, або ж ізненацька втрачав здібність говорити, рухатись і враз ставав ветераном. І все це було лише наслідком «чарів, перевірити силу й походження яких не було можливости».
Коли ж до цього додати, що в країні пірамід були знайомі з такими отрутами, про які, може, й не чула, особливо добре ознайомлена з цією галуззю знання, наприклад, родина Борджа, коли додати, що єгипетські жерці, певне, трошки розумілись і на бактеріольоґії, й, видимо, вміли користати і з холєрного вірусу, коли такі річі були справжньою маґією та «чарами» для широких мас і вчених з инших земель, – то зазначені несподівані пригоди з фараонами не видадуться вже такими й таємничими. В кожному разі годиться зазначити, що таких довговічних фараонів, як Рамзес II Великий, котрий панував щасливо аж 67 років зряду, Єгипет знав небагато. Та й то ще треба сказати, що Рамзес II майже все своє панування прожив у походах, а в королівському палаці, де було більш небезпеки, панували за нього инші.
Отож недурно єгипетські володарі мали звичай – відразу, як тільки обнімали владу, замовляти собі гробницю, щоб заздалегідь була готова на всякий випадок… Але ж, хоча би й не трапилось фараонові на власній шкурі зазнати таємничих чарів, усе ж таки фараонове життя було таке тяжке, що навряд чи його можна було довго витримати…
Мав
