чорного лебедя невідомого призначення. Ще раніш таку ж фігуру вже знайшов і передав до каїрського музею Морґан.
Взагалі ж дати повніший реєстр знахідок Тут-Анх-Амоновій могилі сьогодні ще не можна, бо річей там стільки, що навіть їх не перераховано. А скрині ще й не відчинено. З певністю можна сказати лише одне: знайдено скарби такої ваги, що вони можуть кинути цілком нове світло на історію життя у стародавньому Єгипті.
Поки-що гробницю зачинено. А тим часом роблять приготування до перевозу знайдених скарбів. Головним чином припинено працю через те, що в літній час, через пекельну спеку, не можна провадити роботи ні надворі, ні в гробниці, де пече, мов у грубі. Поки що вивезено лише такі річі, що були на перешкоді при руху в гробниці, тобто, мовляв, те, що «валялось по дорозі». Решту полишено на попередньому місці. Скрізь пороблено міцні ґрати, а довкола вдень і вночі стоїть варта.
Як відомо, сам Кернервон не пережив свого щастя. Він помер, не знаючи, що ховають у собі дальші кімнати розритої гробниці. Довкола його смерти поутворювалось багато всяких лєґенд, зв’язаних із тими прокльонами, що написані на саркофазі на адресу того, хто зважиться в блюзнірський спосіб порушити могильний спокій фараонів. Лікарі ж кажуть, що льорд помер од ужалення комаря з родини Anophiles, тобто такого, що прищепив лиху малярію…
В короткій замітці не можна змалювати соціяльного й політичного укладу життя за панування Тут-Анх-Амона. Зате ми хочемо сказати декілька слів про його самого та схарактеризувати взагалі умови фараонового життя в Єгипті.
Як уже зазначено, Тут-Анх-Амон належав до XVIII династії фараонів, що панувала в Тебах приближно в XIV–XVI віках перед Христом. Складалася ця династія з чотирьох Аменготепів та з чотирьох Тутмесів, із яких останній і був Тут-Анх-Амон. Це легко собі усвідомити, коли згадати, що кожний єгиптянин мав по кілька наймень. Перше, «велике ім’я», повним у звичайному житті не вживалося. Для того було скорочене, «просте», або так зване «гарне» наймення, яким кликали людину в приватному її житті родичі та приятелі. Нарешті, було ще й третє, мовляв, урочисте ім’я, в якому згадувалось наймення фараона, що саме тоді панував. Так, наприклад, один елєфантинський князь за так званого «середнього володарства» Сі-Ренпевет звався ще Нуб-Кау-Ре-Нахт, а це в перекладі на нашу мову визначає: «Аменготеп Другий є переможцем». Инша особа, що мала нескладне «гарне» наймення – «Шеші» – зайшла так далеко з псевдонімами, що спочатку – на честь пануючого фараона – звалася «Веза-Ха-Теті», потім за дальшого фараона Фіопса (якого звали ще Мері-Ре) засвоїла собі ім’я Се-Енех-Фтах-Мері-Ре, що визначає «Фта збудив Мері-Ре до життя». Фараон приймав наймення або ж когось зі своїх попередників (як, наприклад, Тутмес III величався ще найменням королеви Хатшепсут), або звався іменем котрогось з богів. В останньому разі звичайно брали наймення того бога, до якого фараон мав найбільше довірря.
Отже в даному випадку цим богом був Амон, великий, таємничий тебанський бог, «єства якого ніхто не
