експедицію на чолі з єгиптольоґом містером Картером.
Знов на тому самому місці почалась тяжка й марудна праця розчищування хідника, сходів, витягання каміння та піску. І хоча м[істер] Картер так само був переконаний, що поперед нього тут уже робили розкопки злодії, одначе він уперто провадив далі свою працю. І, нарешті, докопався до перших дверей.
На тих дверях був напис, що це могила фараона Тут-Анх-Амона, а також зазначалося й те, що її обікрадено аж за XVIII династії, тобто приблизно 1500 років до Різдва Хр[истового] (в 14–16 столітті). Ці інформації на дверях гробниці ствердили своїми підписами тогочасні фараонові урядовці і двері знову запечатали фараоновою та храмовою печатками. Отже тепер було ясно, що працю покладено не марно: те, що ховалося за печатками, могло бути неоціненими скарбами! Про свій успіх м[істер] Картер повідомив телєґрафічно льорда Кернервона. Це було у грудні 1922 року.
Льорд Кернервон негайно подався до розкопок. Звістка про те, що знайдено недоторкану гробницю Тут-Анх-Амона схвилювала не тільки самих єгиптольоґів, але й увесь культурний світ, бо ж епоху XVIII династії вважають за часи найбільшого розцвіту єгипетського мистецтва тебанської доби. Цілість печаток обіцяла непередбачені знахідки. Тим то на місце розкопок почали з’їздитись археольоґи, вчені, журналісти і просто цікаві туристи. Між иншим, приїздила також бельґійська королева з сином. Дня 16 лютого цього року відчинено запечатані двері. Спочатку м[істер] Картер в урочистій промові склав подяку льордові Кернервонові за його щедрість, завдяки якій осягнено успіх, а л[орд] Кернервон не менч урочисто подякував м[істерові] Картерові за його пильність та витревалість. Нарешті, директор розкопок д[октор] Картер підніс долото й молоток, і почав рівно в 1 годині розбивати замуровані двері. Робітники виносили коші з цеглою, камінням, вантагою. А надворі, під пекучим сонцем стояла юрба цікавих, не запрошених орґанізаторами свята, й прислухалася до кожного згуку, що виходив із гробниці. В 4 годині 30 хвилин із гробниці вийшов схвильований, блідий льорд Кернервон. Він виглядав, мов божевільний, що цілком не відповідало вдачі анґлійських льордів: вимахував руками, хитався, мов п’яний, викрикував слова захоплення… Успіх перевищував й найсміливіші мрії. Було з чого не тільки хвилюватись, а й умерти від розриву серця!..
Перша кімната, до якої привели двері, була повнісенька якнайріжноманітніших річей. Мов у крамниці антиквара, тут була сила коробок, скринь, скриночок, меблів, військових возів, дорогоцінности лежали навіть по підлозі. Всі оці неоцінені скарби перевищувала величезна деревляна труна, завдовжки яких 7, а заввишки яких 5 метрів. Надписи на ній казали, що це – Тут-Анх-Амонів саркофаґ. Увесь він визолочений, укритий написами та оздоблений орнаментами. В його рогах – чотирі постати богинь немов благають не займати останків мертвого. Про це ж говорили й написи, попереджаючи про небезпеку того, хто насмілився б доторкнутися цього місця останнього фараонового спочинку. Труна така велика,
