часом доньки мусять підтримувати своїх батьків навіть тоді, коли б це їм було не до вподоби. По інших країнах, коли хтось умре, то родина та його друзі обстригають собі волосся. В Єгипті ж, навпаки, родина покійного відрощує собі волосся та бороди на знак жалоби!.. Нарешті, й це надзвичайно дивує Геродота, – «кожен чоловік має в єгиптян, принаймні, по дві одежі. А кожна жінка – лише одну!»…
І справді, до всяких прикрас, оздоб, кокетства чоловіки мали там далеко більше нахилу, як жінки. Це була, може, єдина країна на світі, де жінок не можна було призвичаїти до того, що ми звемо модою. Шість тисяч років задовольнялися тамошні жінки тим самим кроєм одягу, однаковою зачіскою і т. д. Однаково прибіралася й донька чи жінка фараонова, й їхня служниця, двірська невільниця, селянка, міщанка, – що користувалися, одначе, тими ж самими правами в усьому, що мали і їхні чоловіки, брати, батьки. Може, навіть жіноцтво мало більше громадських прав, як чоловіки, бо ж були в них і такі права, яких не мав чоловік. Так, наприклад, від матері, а не від батька переймала дитина свій соціяльний стан. Отож, коли єгиптянка була шляхетного роду, то й діти її переймали права її кляси та всякі привілеї, хоча б їхній батько – законний чоловік їхньої матері, був чужинець чи навіть безправний військовий полонений.
Був це цілком своєрідний громадський уклад, була це цілком своєрідна культура. Але ж ми сьогодні вже не так дивуємося з неї, як колись дивувався Геродот. Бо ж він знав Єгипет лише як турист, що оглядає край, не знаючи ні його мови, ні звичаїв, слухає та йме віру всьому, що розповідають йому ті люде, що з ними він випадково розбалакається. Ми ж знаємо про Єгипет далеко більше, дарма що на власні очі не бачили його життя. Ми пізнали ту країну з папірусів, шматків покарбованого каміння, з тих річей, що приховала в собі Долина смерти. Вона передала нам для студій не тільки магічні тексти ворожбитів та чародіїв, не тільки пісні, й гимни, й казки землі фараонів. До нас перейшли історичні документи, фольклор, творчість народня й окремих мистців, висновки абстрактної і прикладних наук, судові акти, договорні умови й угоди. Ми знаємо навіть про такі дрібниці, як рецепти на зелені рум’яна, що ставали рожевими лише на цері обличчя й яких не може витворити сьогочасна хемія, знаємо про спасенну масть на очі, що оберігала тогочасних єгиптян од очних хвороб, на які так слабують нинішні мешканці палкого Єгипту, бо теперішня фармакольоґія не може винайти такого певного профіляктичного засобу від шкідливого діяння яскрявого африканського сонця. Нинішній єгиптольоґ знає подробиці звичайного життя днедавнього єгиптянина: що він їв, яке ячмінне пиво пив, як ловив гусей, вудив рибу, якими забавками та грами бавились його діти, як вони ходили до школи, як тогочасні студенти, подібно до нинішніх, нарікали на надмірну працю та в своїх листах випрохували в батьків грошенят…
Отже смерть приховала нам образ тогочасного життя, випустивши його знову на світ через 3–5–6 тисяч років після того, як воно завмерло, зникло
