Магда.
Підлога враз зникла з-під ніг Кошового.
Ні, він не впав. Але відчув, що втратив опору й тепер зависнув у повітрі, між небом і землею. Не розуміючи, де, на якому світі опинився.
– Так не буває, – вичавив Клим, розставивши при цьому руки, мовби намагаючись утримати, зупинити гойдалки, повернутися на тверде, втриматися міцніше. – Такого бути не може.
– Мадам Магда попереджала про схожу реакцію, – метр Роше далі говорив спокійно, рівно, без натяку на емоції. – Газети не згадували другого її прізвища. Та вона й в публічному просторі особливо не афішувала його. За паспортом же вона пишеться Богданович-Лоран. Не встиг запитати, чи то дівоче прізвище, чи…
– Для вас є різниця? – Климів голос став хрипким.
– Жодної, месьє Кошовий. Бачу, ви справді знаєте мадам Магду Богданович. Причому здогадуюсь: дуже давно. Подробиць ваших стосунків моя клієнтка не розкривала. Не готовий сказати, що ваша особиста історія допоможе мені як захиснику. Зате бачу перед собою чи не єдину людину в Парижі, що готова твердо заявити – ця жінка не могла вбити свого чоловіка. Тим більше відрізати йому голову.
– Магда Богданович не може нікого вбити.
Нарешті під ногами знову стало твердо.
Розділ 4
Інспектор поліції попереджає
– Мені потрібен інспектор Монтань.
Кошовий запитав із ввічливості, дотримуючись певних неписаних правил світської гри. Насправді ж він знав, як виглядає П’єр Монтань, уже коли заходив до будинку під номером тридцять шість на набережній Орфевр. Адвокат не описував Климові потрібну особу детально. Назвав лиш одну особливу прикмету – не втримався від ядучого зауваження: «Ви його ні з ким не сплутаєте, месьє».
У тісному бюро на п’ятому поверсі трудилося четверо інспекторів. Стіл одного з них, ближчий до дверей, ліворуч, був зараз порожній. Праворуч сидів немолодий сищик без піджака, в самій жилетці й світло-сірій сорочці в бліду смужку. З-під правого плеча стирчало руків’я револьвера, з чого Клим зробив автоматичий висновок: поліціянт – шульга. Він стукав по клавішах друкарської машинки і навіть не глянув у бік відвідувача.
Зате його колега за сусіднім столом, рудий, худий, в круглих окулярах, уважно роздивився візитера, відкинувшись при тому на спинку стільця. Потім, так само мовчки, не дуже ввічливим жестом показав на чоловіка навпроти.
А той сидів, не знімаючи круглого капелюха, й зосереджено чистив йоржиком вересову люльку.
– Інспектор Монтань? – повторив Кошовий уже голосніше, звертаючись тепер за адресою.
– Ви, мабуть, месьє Кошовí, – мовив той, не перериваючи процесу. – Мені дзвонив метр Роше. Та не знаю, чим можу бути вам корисним.
– Хоча б тим, що приділите увагу мені, а не сторонньому предмету.
Рудий реготнув, тричі хлопнув долонею об долоню. Шульгу й надалі не стосувалося нічого, що відбувалося в бюро. Натомість Монтань спокійно дмухнув
