почув Клим ззаду й здригнувся від несподіванки, йому вдалося-таки на короткий час викинути тривогу з голови.
– Прошу? – він запитав, повернувшись на голос.
– Міст Сен-Мішель, – маленький інспектор заледве сягав грудьми муру. – Знаменитий тим, що згадується в романі месьє Гюго про Нотр-Дам. Хоча так, як тепер, міст у книзі виглядати не міг. Його перебудовували не раз. І взагалі, я вважаю – метр Гюго міг би взяти для свого сюжету інший собор. Повірте, Париж на них багатий. А так його перо зробило Норт-Дам чи не найголовнішою сакральною спорудою не Парижа – всієї Франції.
– Чому це ви раптом заговорили про романи?
– Бо, месьє Кошові, я волів би говорити про них усе моє життя, – сум, із яким Монтань зітхнув, був цілком природним. – Ніколи не хотів служити в поліції. Батьки досі не можуть прийняти мій вибір. Тато – професор Сорбонни. Я хотів вивчати мистецтво й навіть почав. За рік перед війною.
– То вам – двадцять сім?
– Двадцять вісім. Я був на війні, месьє. Підозрюю, ви так само.
– Але в нас різні війни.
– Ви, здається, поляк.
– А ви, здається, читали передовицю «Парі Суар». Там помилилися. Я не поляк.
– Одна з причин, месьє, чому я погодився зустрітися з вами. Газета написала: ви герой війни.
– Не всякий, хто побував на війні – герой.
– О! Ви щойно пояснили самі собі, чому я служу в поліції замість далі вивчати мистецтво.
Лиш тепер Кошовий помітив – Монтань стискає люльку в правиці, звично використовуючи мундштук чи то як указку, чи – як диригентську паличку.
– А тепер ви поясніть мені, – Клим посміхнувся у вуса. – Бо, пардон за складну конструкцію, до мене не дійшло, що зрозумів мимоволі.
– Не журіться, я люблю, коли непросто, – мовив маленький інспектор. – Мистецькі твори передусім цінні неочевидністю. Поліційна робота теж має справу з неочевидним. Єдина різниця: твір можна трактувати, як заманеться. Розслідування базується на єдино правильному, конкретному результаті. Хоча злочинці, ким би не виявився кожен із них, завжди шукають своїм учинкам різні трактування.
– Це називається – виправдовуватися, месьє Монтаню. Є ще таке слово «викручуватися».
– За що не люблю адвокатів. Вони змовляються з клієнтами, намагаються знайти різні шпаринки, подати злочин помилкою, непорозумінням тощо.
– А поліція часто-густо шукає простих рішень, аби чимшвидше згорнути справу, – парирував Кошовий.
– Говорите, як адвокат.
– Я і є адвокат. Тобто, був ним колись.
– До війни?
– Ближче до теми, месьє. Ви служите в поліції…
– О, так-так, – Монтань підбив капелюха догори краєм мундштука. – Я кинув Сорбонну, месьє, щойно почалася війна. Рвався на фронт, убив на це цілий рік. Воювати спершу доводилося з батьками, я навіть пішов з дому. Потім воював із
