завжди записати в борг, месьє Кошові?
– Наступний мій візит буде з метою погасити кредит, – кивнув Клим.
– Та які рахунки між нами! – месьє Анрі театрально замахав руками, мовби круг нього літали мухи. – Аби я не знав, що ви платите борги, не дозволив би вам їх робити.
Пляшка з’явилася ніби з повітря.
– Читали сьогоднішню «Парі Суар»? За півгодини перед тим, як ви завітали, мені принесли свіжий випуск.
– Невже знову щось про мою скромну персону?
– Аби ж то, – у зітханні господаря чувся щирий сум. – Жити страшно, месьє Кошові, після таких новин. Кому – сенсація, а кому ніч не спи.
– Газети інакше не працюють, – зазначив Клим філософськи. – Чим налякали цього разу?
– Вчора вночі на Пігаль знайшли відрізану голову.
Кошовий поперхнувся.
Попри спробу мовити втаємничено, сказане прозвучало аж надто буденно як для справді небанальної пригоди.
– Чию голову?
– Людську, – сказав месьє Компана́. – Я не здивований, месьє. Пігаль, Кліші, Бельвіль[32] – це клоака, дно. Там відбуваються найогидніші в Парижі речі. Натомість здивований, і то приємно здивований, як швидко поліція затримала вбивцю. Ви не француз, месьє Кошові. Але історія, попри всю жорстокість, навіть дуже французька.
– І хто, кого, за що вбив? Газетярі, як завжди, провели слідство й суд значно швидше за тих, кому належить то робити за законом.
– Дружина вбила чоловіка через коханку. Спосіб надто шокує, хоча мотив – один із тих, що будуть вічно. Той месьє Лоран напевне довів свою мадам Лоран подружніми зрадами до сказу.
– Мадам Лоран…
– Так, мадам Мішель Лоран, – господар поклав перед Климом газету, розгорнуту на потрібній сторінці. – Вона, звісно, ні в чому не признається. Я б на її місці теж не признався. Навряд чи хтось при здоровому глузді зробив би подібне зізнання.
– Кажу ж: газети винесли вирок раніше за суддів, – Кошовий мазнув поглядом на аркуш. – Голову відомого промисловця знайшли повії на площі Пігаль. У вбивстві підозрюють ревниву дружину. Бачте, – він постукав пальцем по великим літерам заголовку, – підозрюють. А жінку вже поставили в один ряд із Шарлоттою Корде[33].
– Мадемуазель Корде не обезголовила свою жертву, – нагадав месьє Анрі. – І потім, вона була фанатичкою, скоїла політичне вбивство, бо дуже хотіла прославитися. Принаймні, так вважаю я, і в мене є однодумці. Тут пишуть, – хазяїн кивнув на газетний аркуш, – що, відрізавши чоловікові голову, дружина думала заплутати сліди й принизити свою жертву після смерті. Нібито він зраджував мадам навіть не з постійною коханкою, а з публічною дівкою. Платив повіям та дуже полюбляв продажну любов. А де в Парижі їх найбільше? Правильно, на Пігаль.
– Усе одно, месьє Анрі, – правив своє Кошовий. – Те, що надруковано в газеті, має знати поліційне слідство. Та аж ніяк не репортери.
– Якщо
Корде, Шарлотта (1768–1793) – французька дворянка, вбивця Жан-Поля Марата, одного з лідерів Французької революції.
